Автор подкасту – Адвокат Пономаренко Валерій
текстова версія подкасту:
Жовтневий дощ розмивав дорогу села Хрещате на Чернігівщині. За чотири кілометри звідси – районний центр Козелець. У темряві досвітньої пори світиться лише одне вікно - в будинку родини, про яку далі йде мова. Тієї осені 2020 року ще ніхто не знав, що цей звичайний дощовий ранок назавжди змінить життя цілої родини. Протягом найближчого часу трапиться трагедія
Мене звати Валерій Пономаренко, я адвокат і це 25 епізод юридичного подкасту від Ваш Юрист, де я розповім Вам про реальну, цікаву судову кримінальну справу, вирок по якій було ухвалено лише наприкінці 2024 року.
О четвертій ранку Віра прокинулася доїти корів. Як розповість вона потім на суді - цитую: "Десь о 4 год. почала доїти корів та порати худобу, варила сніданок. Чоловік виводив корів на пасовище". Рутинний початок дня закінчився тим, що о пів на восьму старший син поїхав до школи, за двадцять хвилин до восьмої пішов молодший, а о восьмій на роботу поїхав чоловік-тракторист.
В будинку залишилися тільки Віра та її матір. Стосунки між ними були непрості. Після операції на тазостегновому суглобі мати ледве пересувалася на милицях. Віра з сім'єю переїхала до неї, щоб доглядати. Але характер у матері був важкий. Село повнилося чутками про заховані гроші старої. Люди переказували одне одному, що вона завжди тримала при собі чималу суму. Але не просто в кишені чи гаманці - а в досить незвичний спосіб.
За матеріалами справи, одна з сусідок під присягою розповіла, що особисто бачила у старої підв'язаний на коліні під панчохами вузлик. Сама покійна їй розповідала - там були гроші. Інші селяни теж говорили про це - місцева жителька стверджувала, що сума була чимала - аж 40 тисяч гривень.
І це при тому, що офіційно, за довідкою про доходи, старенька отримувала невелику пенсію - від 1559 гривень на початку 2018 року до 2140 гривень у вересні 2020-го. Але люди бачили, як вона самостійно купувала собі продукти та ліки, мала якісь заощадження.
Цікаво, що після пожежі ніяких грошей знайдено не було. Як розповіла одна із свідків у суді: "Подивились, їх не було". А інша сусідка помітила ще одну дивну деталь - після пожежі виявили зникнення продуктів з холодильника, який був у будинку.
Місцеві казали, що стара нікому не довіряла. Ховала продукти у чужому погребі, постійно повторювала, що має гроші, але дітям не дасть. А її дочка розповідала слідству, що мати дійсно зберігала гроші в одязі біля себе, але яку саме суму - їй не відомо.
Ця історія з грошима стала однією з версій трагедії, що сталася. Але чи була вона правдивою, чи просто сільськими плітками.
О пів на дев'яту Віра зайшла до материної кімнати. Як зафіксує потім суд у своєму вироку, матір сиділа на ліжку і читала книжку. Відмовилась від сніданку. Віра перевдяглася для роботи - вона працювала соціальним працівником, доглядала за старими людьми в селі. Замкнула двері веранди, поклала ключ на холодильник під скатертину і поїхала на велосипеді до магазину купити продукти для своїх підопічних.
До магазину було близько двох кілометрів розмитої дощем дороги. Півкілометра ґрунтовки, потім бруківка, ще півкілометра асфальту. В таку погоду цей шлях міг зайняти від 15 до 30 хвилин - принаймні так стверджуватимуть потім свідки.
Це лише початок темної історії, яка розтягнеться на довгі чотири роки.
Історія про те, як легко зламати людську долю, коли замість пошуку істини обирають швидкий результат. Про те, як система намагається перемолоти людину, яка насмілилася не погодитися з нав'язаною їй роллю вбивці. І про те, як важливо, щоб у цій системі знаходилися ті, хто готовий відстоювати справедливість.
Це - не вигадана історія. Це - реальна кримінальна справа, що була розглянута в Козелецькому районному суді Чернігівської області. Справа, яка змушує замислитися над тим, що часом найочевидніша версія може виявитися найбільш хибною.
"У обличчя жбурнув дим. Не могла потрапити в сіни, оскільки там був вогонь". В показаннях Віри цей момент розриває розмірене життя села Хрещате. Але давайте повернемося на півгодини назад.
Біля магазину "Вулик" Віра виявила, що забула гаманець із списком замовлень - обслуговувала приблизно 12 осіб. Розвернула велосипед назад. Як пізніше засвідчить одна з селянок, яка того ранку була на городі - цитую: "Між тим, як побачила, що проїхала Віра, та тим, як побачила дим, пройшло не більше 15-20 хвилин".
О 10:31 до оперативно-координаційного центру надходить повідомлення про пожежу. Але до того село вже гуде - сусіди біжать з відрами, черпають воду з калюж, адже зранку йшов дощ. Перший пожежно-рятувальний підрозділ прибуде лише о 10:55. А поки що люди намагаються врятувати будинок самотужки.
Судячи з показань свідків, картина була драматична. "Горіли веранда і дах", - так описував побачене командир пожежного відділення. Віра була в істериці - рвалася в будинок, кричала, що там мати. Сусіди її не пускали.
Коли приїхали пожежники, надія ще жевріла - може, матір встигла кудись піти? Адже вона часто тікала з дому. Але о 10:55 рятувальники знайшли тіло в першій кімнаті, біля ліжка.
І тут історія про пожежу перетворюється на щось значно темніше.
Ключовим у розслідуванні став висновок судово-медичної експертизи. Експерт Михальчук зробив важливе відкриття, яке повністю змінило розуміння того, що сталося того ранку.
Коли людина перебуває в приміщенні, де є пожежа, вона вдихає продукти горіння - дим та інші речовини. Ці речовини потрапляють у кров, де їх можна виявити навіть після смерті. Це відбувається навіть якщо людина непритомна чи спить.
Але в крові загиблої не знайшли жодних слідів впливу вогню чи диму. Це означало лише одне - коли почалася пожежа, жінка вже була мертва. Експерт категорично заявив: "Потерпіла взагалі не обгоріла, обгоріла трішки панчоха і комірець кофти. Вона була мертва до пожежі."
Експертиза виявила три групи тілесних ушкоджень, кожне з яких розповідало свою частину історії:
По-перше, на тілі було знайдено два синці - один на лівому плечовому суглобі, другий на зовнішній поверхні лівого плеча. Експерт пояснив, що ці синці з'явилися незадовго до смерті. Це були свіжі травми, і якби вони були старішими - мали б інший колір.
По-друге, була виявлена серйозна черепно-мозкова травма: крововилив в м'які тканини голови в лівій скронево-тім'яній ділянці, дугоподібний перелом лівої тім'яної кістки та крововиливи в м'які мозкові оболонки. За словами експерта, така травма могла виникнути від падіння з висоти власного зросту та удару об якийсь тупий предмет.
І третє - на шиї було виявлено странгуляційну борозну від панчохи. Експерт детально описав, як була намотана панчоха: "На шиї малася панчоха бавовняна коричневого кольору. Зліва шиї один верхній кінець панчохи довжиною 7 см має бахромчатий вигляд незначно світлішого кольору. Другий кінець панчохи, нижній - з наявністю щільного вузлу. Обидва кінці панчохи не зв'язані, панчоха була обернута навколо шиї 2-ма обертами."
Експерт зробив важливе зауваження щодо версії про самогубство: "Якби потерпіла захотіла вчинити самогубство, то для того, щоб зробити самоудушення, їй потрібно було б мати вузол на панчосі, але його немає, кінці панчохи вони вільні й ніде не прикріплені. Панчоха це не ремінь, вона має м'яку поверхню, при вчиненні асфіксії треба використати силу."
Перебіг механічної асфіксії, за словами експерта, зазвичай триває 6-8 хвилин - це той час, за який гине кора головного мозку. На основі дослідження трупних явищ було встановлено, що смерть настала за 18-26 годин до моменту розтину, який розпочався о 10:00 8 жовтня 2020 року.
Важливо, що токсикологічна експертиза крові не виявила ні алкоголю, ні карбоксигемоглобіну - речовини, яка утворюється при вдиханні продуктів горіння. Це остаточно підтвердило - коли почалася пожежа, жінка вже була мертва.
Цей висновок експерта став одним із ключових доказів того, що пожежа була не причиною смерті, а спробою приховати інший злочин.
Отже в певний момент після трагічних подій, в селі Хрещате з’являються поліцейські. І вони вже знають, хто винен. Треба тільки це довести. Будь-якою ціною.
"Забрали у Козелецький відділ поліції. Там водили по кабінетах, звинувачували у вбивстві та казали розповідати як це відбувалося, погрожуючи забрати дітей". Це свідчення Віри в суді відкриває завісу над методами "розкриття" цієї справи.
А починалося все ніби професійно. Судмедексперт виявив у загиблої закриту черепно-мозкову травму, ймовірно від падіння, та встановив причину смерті - механічна асфіксія від здавлювання шиї панчохою. Але замість ретельного збору доказів слідство пішло найпростішим шляхом.
Спершу затримали чоловіка Віри. Він, як зафіксовано у матеріалах справи, намагався взяти провину на себе: "Казав те, що прийшло в голову. В райвідділ привозили дітей та погрожували забрати їх. Взяв вину на себе, говорив, що полаявся, штовхнув, взяв панчоху і задушив". Але поліцейські вирішили, що це не він - удар був занадто слабкий.
Після затримання для Віри почалися найважчі дні в її житті. З матеріалів справи ми бачимо чітко сплановану операцію з отримання зізнання.
Спочатку - ніч у відділку. У протоколі затримання є промовисте зауваження захисника, підтримане підозрюваною: Віру фактично затримали ще о 14 годині 8 жовтня, але ніч з 8 на 9 жовтня вона провела в одному з кабінетів відділення під наглядом поліції. Її не відпускали, але й формально не оформлювали затримання.
Тут ми бачимо грубе порушення базових прав людини та кримінального процесуального законодавства.
Віру фактично тримали під вартою з 14 години 8 жовтня. Але при цьому протокол затримання склали лише о 13:25 9 жовтня - тобто майже через добу. Це означає, що близько доби людина була незаконно позбавлена волі без будь-якого процесуального оформлення.
За законом, все мало відбуватися зовсім інакше:
- Момент фактичного затримання мав бути зафіксований одразу
- Негайно мав бути складений протокол затримання
- Особі мали повідомити про її права, включаючи право на адвоката
- Протягом 24 годин з моменту затримання особі мали або вручити повідомлення про підозру, або відпустити
Цікаво, що ці порушення підтверджуються не тільки словами захисту. В матеріалах справи є протокол про звільнення Віри з ізолятора тимчасового тримання від 10 жовтня, де вказана причина звільнення: "неврученням протягом 24 годин з моменту затримання повідомлення про підозру".
Тобто навіть після офіційного затримання продовжувалися порушення процесуальних прав - Віру тримали під вартою, не маючи для цього законних підстав. Таке "неформальне" затримання - це по суті незаконне позбавлення волі, що є кримінальним правопорушенням.
Ці грубі процесуальні порушення пізніше стануть однією з підстав для визнання доказів, отриманих у цей період, недопустимими.
Під час незаконного утримання Віри, поліція вирішила піти на хитрість, підсадили спеціально підготовлену співкамерницю. Суд пізніше у вироку відзначить цікаву деталь - ця жінка повідомляла, що спілкувалася зі слідчим щодо Віри.
З записів камер спостереження, які велися таємно, ми бачимо, як розгорталися події. Спочатку, з 1:27 ночі, Віра наполягала на своїй невинуватості. Вона розповідала співкамерниці, що не чіпала матір, але її примушують зізнатися. За її словами, слідчий радив "взяти на себе", хоча адвокат говорив казати правду.
О 7:37 ранку Віру вивели з камери. Коли вона повернулася о 8:37, щось змінилося. Віра плакала. А потім, під диктовку співкамерниці, почала писати явку з повинною. Примітно, що всі розмови, де Віра заперечувала свою причетність до злочину (за період з 1:27 до 7:37), чомусь не увійшли до протоколу.
Суд пізніше зверне увагу на "активну поведінку співкамерниці, спрямовану на провокацію останньої на відверту розмову". Це було визнано порушенням права на свободу від самовикриття.
Весь цей час у відділенні перебували діти Віри. За її словами, їй погрожували, що заберуть дітей до дитячого будинку, якщо вона не зізнається.
Поліцейська хитрість спрацювала - Віра підписала зізнання.
До речі, така методика слідства має назву "внутрішньокамерна розробка" і є одним із оперативних методів отримання інформації. Однак у цій справі вона була проведена з грубими порушеннями закону.
Суд визнав такі дії незаконними з кількох причин:
- Це порушує право людини не свідчити проти себе
- Фактично це був прихований допит без правових гарантій
- Не було забезпечено право на захист
- Використовувався психологічний тиск
Такі методи не є новими. Їх використання часто призводить до судових помилок, коли невинні люди зізнаються у злочинах, яких не скоювали. Саме тому законодавство і судова практика встановлюють суворі обмеження на отримання доказів таким шляхом.
В результаті суд визнав усі докази, отримані через "внутрішньокамерну розробку", недопустимими, оскільки вони були отримані з порушенням фундаментальних прав людини.
Слідство пішло найпростішим шляхом - затримали найближчу родичку і почали вимагати зізнання. А тим часом залишилися без відповіді важливі питання. Сусіди бачили в селі незнайомі автомобілі - хто в них був і куди вони поділися? Одна із свідків, що живе за кілометр від місця трагедії, чітко запам'ятала - між тим, як Віра проїхала повз її двір, і появою диму пройшло не більше 15-20 хвилин.
Куди зникли гроші, про які всі знали? Селяни відкрито говорили - у загиблої при собі було близько 40 тисяч гривень, які вона носила примотаними до коліна. Після пожежі їх не знайшли. Більше того - з холодильника зникли всі продукти, про що свідчили сусіди.
В селі були камери відеоспостереження, які могли б зафіксувати і незнайомі автомобілі, і пересування людей того ранку. Але слідство чомусь не зацікавилося цими записами. Замість ретельної перевірки всіх версій, вони зосередились на отриманні зізнання від Віри.
Найпростіший слідчий експеримент міг би показати - чи могла людина фізично встигнути подолати шлях від будинку до магазину і назад по розмитій дощем дорозі за такий короткий час. Адже частина шляху - це грунтовка, де в дощ велосипед доводиться вести в руках. Але навіть цього не було зроблено. Замість реального експерименту в справі з'явилася лише довідка з Google Maps, це смішно, яку суд пізніше назве неналежною перевіркою.
Слідчий експеримент - це не просто формальність, а важливий інструмент встановлення істини у кримінальній справі. У випадку з Вірою він міг би дати відповідь на ключове питання - чи можливо фізично було вчинити все те, у чому її звинувачували.
Як мав би виглядати такий експеримент? В умовах, максимально наближених до того жовтневого ранку: така ж погода, мокра дорога, той самий велосипед. Людина мала б проїхати весь маршрут - від будинку до магазину і назад. Слідчі б заміряли час, фіксували, де доводиться спішуватися через багнюку, де можна їхати. І все це - під протокол, з відеофіксацією, у присутності понятих.
Постає питання - чому система так відчайдушно намагалася "закрити" справу, навіть ціною очевидних порушень? І що страшніше - можливість того, що справжній вбивця досі на волі, чи те, що невинна людина могла потрапити за ґрати?
"У провадженні Козелецького районного суду перебуває кримінальне провадження..." - цими сухими словами починалась кожна з численних судових ухвал.
Спершу до Віри застосували найсуворіший запобіжний захід - тримання під вартою. Два місяці в СІЗО. Потім ще два. І ще. Лише в травні 2021-го, через вісім місяців після арешту, запобіжний захід змінили на цілодобовий домашній арешт. А в жовтні того ж року суд пом'якшив умови - залишив тільки нічний домашній арешт з 22:00 до 6:00.
Чому? Бо докази обвинувачення почали розсипатися. Віра та її чоловік заявили про застосування до них недозволених методів слідства. Справу передали до ДБР. Тим часом прокуратура намагалася довести вину всіма способами.
У серпні 2022-го призначили судово-психіатричну експертизу. Прокурор сподівався знайти в обвинуваченої психічні відхилення? Марно - експерти визнали її цілком осудною.
Влітку 2024-го прокуратура спробувала новий хід - провести додатковий огляд місця події. Через чотири роки після пожежі! Шукали підтвердження версії про замкнені двері. Знайшли протилежне - двері можна було відімкнути зсередини без ключа.
А потім була спроба провести психологічну експертизу за записами з камер стеження. Прокурор хотів довести, що у поведінці Віри "вбачаються ознаки нещирості". Суд відповів жорстко - питання правдивості показань не потребує спеціальних психологічних знань. Це справа суду - оцінювати докази.
Тим часом свідки один за одним підтверджували - мати була неврівноваженою, часто тікала з дому, погрожувала підпалити хату. "Казала, що нічого їм не дістанеться, вона все спалить", - згадували сусіди. А ще ті загадкові гроші, примотані до коліна... Куди вони поділися?
"Я не трогала матір", - ці слова Віри пролунали в суді через чотири роки після трагедії. На той момент більшість доказів обвинувачення вже розсипались як картковий будинок. І ось чому.
По-перше, суд визнав недопустимими доказами всі таємні записи з камер - і в поліції, і в СІЗО. Чому? Тому що НСРД (негласні слідчі дії) розпочали ще до отримання дозволу суду. Більше того - підсадна сокамерниця фактично проводила допит без адвоката, що категорично заборонено законом.
По-друге, виявилися дивні невідповідності в часі. Свідок з городу бачила, як проїхала Віра, а через 15-20 хвилин - дим. За цей час треба було встигнути: доїхати додому, вбити матір, влаштувати підпал, доїхати до магазину і повернутися назад. На мокрій дорозі. На велосипеді. Можливо? Теоретично так. Але перевірити це мав слідчий експеримент, який чомусь не провели.
Одним із найбільш суперечливих моментів у справі стала панчоха на шиї загиблої. І тут є декілька цікавих деталей, які слідство чомусь проігнорувало.
З матеріалів справи ми знаємо, що загибла часто підв'язувала праву руку через біль. Для цього використовувала і платки, і панчохи, перекидаючи їх через шию. Сусіди неодноразово бачили її в такому вигляді. Це підтверджують численні свідки у суді.
Експерт, досліджуючи знаряддя удушення, описав його так: панчоха була обгорнута навколо шиї двома обертами, один кінець мав бахрому, інший - вузол. Але найголовніше - обидва кінці були вільними, ніде не закріпленими. Як пояснив експерт - якби людина хотіла вчинити самогубство, обов'язково мав би бути вузол, що фіксує панчоху. А тут кінці просто вільно звисали.
Ще один важливий момент - експертиза показала, що смерть від удушення настала вже після черепно-мозкової травми, коли жінка, найімовірніше, була непритомною. Тобто версія про самогубство повністю виключалася.
Але є ще одна деталь, яка викликає питання. Під час розслідування поліція не забезпечила належне зберігання цього ключового речового доказу. Експерт прямо вказав у висновку, що стан панчохи не відповідав вимогам зберігання слідів біологічного походження. Через це частина важливої доказової інформації могла бути втрачена.
Якщо спробувати відтворити події того ранку, виникає логічне запитання - якщо хтось планував вбивство, навіщо використовувати саме панчоху, яку жертва зазвичай носила як підв'язку для руки? Чи не було це спробою замаскувати вбивство під нещасний випадок? Адже всі в селі знали про цю звичку старої. Можливо, саме тому вибір упав на такий незвичний спосіб удушення.
Але ці версії так і залишилися неперевіреними. Слідство зосередилося на отриманні зізнання від Віри, замість того щоб розібратися в усіх деталях цієї заплутаної справи.
Слідство проігнорувало і важливі деталі про саму загиблу. "Вона мала якусь хворобу з головою", - свідчив родич, - "сходила з дому, її шукали". Інша свідка додала: "Не раз знімала її з хреста, коли та намагалася покінчити з життям".
У вироку суд особливо підкреслив: "Одяг обвинуваченої, в якому вона перебувала до пожежі, не вилучався, а тому категоричне зазначення стороною обвинувачення про те, що Віра перебувала у брудному домашньому одязі, в якому порала худобу, а не їздила на роботу, є суб'єктивним припущенням".
23 грудня 2024 року Козелецький районний суд виправдав Віру. За недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Але ця історія ще може мати продовження. Можлива апеляція. Можуть з'явитися нові докази. А може, правда про те, що сталося того дощового ранку в селі Хрещате, так і залишиться похованою під попелом згорілого будинку.
Апеляція в справі ще не відбулася, дані про її подання обвинуваченням відсутні. Номер та реквізити справи для ознайомлення в реєстрі судових рішень я надаю на сторінці даної публікації на сайті Ваш Юрист.
На цьому сьогодні все.
Слава Україні, слава Збройним Силам України.
Справа, про яку йде мова в подксаті:
