Під час поділу майна один із колишнього подружжя може заявити, що квартиру, офіс або автомобіль придбали за гроші, позичені в його родича. Далі позикодавець пред'являє розписку і просить стягнути борг з обох. Для другого з подружжя це змінює весь розрахунок: замість частки у спільному активі він ризикує отримати ще й обов'язок повертати кошти за договором, якого не підписував.
Саме спорідненість сторін не робить позику фіктивною. Так само одна згадка в розписці про «потреби сім'ї» не перетворює особистий борг позичальника на спільний. Суд має встановити реальне передання грошей, сімейну мету договору, фактичне використання коштів і поведінку учасників у пов'язаних справах. Якщо ці елементи суперечать один одному, правила про сімейні зобов'язання не можна застосовувати механічно.
Чому родинна розписка ще не доводить спільний борг
За частиною четвертою статті 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого, якщо одержане за договором майно використане в інтересах сім'ї. У цій нормі є дві окремі умови. Позика повинна мати сімейну мету на момент укладення, а передані кошти мають бути витрачені саме на сім'ю. Дата договору в межах шлюбу є лише початковим фактом, а не достатнім доказом обох умов.
Розписка може підтверджувати укладення договору позики та передання певної суми, якщо її зміст відповідає статтям 1046 і 1047 Цивільного кодексу України. Проте вона не підтверджує автоматично подальший рух грошей. Запис «на придбання приміщення» ще треба зіставити з датою розрахунку за приміщення, ціною в договорі, банківськими операціями та походженням інших коштів. Якщо платіж продавцеві відбувся раніше за позику або суми не узгоджуються, сімейна версія потребує додаткового пояснення.
Не слід змішувати три різні питання. Перше: чи існує борг позичальника перед родичем. Друге: чи створює цей договір обов'язок для другого з подружжя. Третє: як борг впливає на поділ активу між колишнім подружжям. Позитивна відповідь на перше питання не вирішує два наступні. Навіть справжня позика може залишитися особистим зобов'язанням того, хто її отримав.
Тому заперечення не варто будувати лише на словах «я нічого не підписував» або «це його батько». Суд перевірятиме не родинний статус сам по собі, а сукупність обставин. Якщо майновий спір уже виник, доцільно одразу зіставити позику з усіма активами та вимогами у справі про поділ майна подружжя через суд. Інакше рішення про борг може бути ухвалене без повної картини того, кому та на якій підставі дістався спірний актив.
Як Верховний Суд оцінив позику між батьком і сином
У постанові від 9 липня 2025 року у справі № 947/5939/20 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув вимогу батька про солідарне стягнення позики із сина та його колишньої дружини. Позикодавець стверджував, що гроші передали синові під час шлюбу на спільні потреби, зокрема на придбання конкретного нежитлового приміщення. Син не заперечував проти позову і повідомив, що не може повернути кошти.
Ця згода позичальника не переконала суд у правомірності вимоги до колишньої дружини. У пов'язаній справі про поділ майна син займав іншу позицію: просив визнати офісні приміщення своєю особистою власністю, посилаючись на придбання за особисті позичені кошти. Отже, одна й та сама позика використовувалася у двох процесах з різним правовим результатом. У спорі про майно вона мала прибрати актив зі спільної власності, а у спорі про борг мала покласти повернення коштів на обох.
Верховний Суд застосував частину третю статті 13 та частину третю статті 16 Цивільного кодексу України. Ці норми забороняють зловживання правом і дозволяють суду відмовити у захисті права, якщо особа діє недобросовісно. Суд визнав, що позикодавець і позичальник як пов'язані особи використали договір та процесуальну поведінку для покладення боргу на колишню дружину. Вимогу до неї відхилили саме через зловживання матеріальними правами.
Водночас із постанови не випливає, що будь-яка позика між родичами є недобросовісною. Верховний Суд прямо спирався на поєднання конкретних фактів: родинний зв'язок, зазначену мету позики, зв'язок із тим самим приміщенням, визнання позову сином та його несумісну позицію у справі про поділ. Для іншої справи потрібен власний набір доказів, а не формальне посилання на цей номер.
Цей висновок доповнює загальні правила, викладені в матеріалі про поділ боргів подружжя. Борг, який реально виник в інтересах сім'ї, може стосуватися обох. Але захист сімейного кредитора не охоплює конструкцію, в якій пов'язані особи суперечливо використовують один документ, щоб одночасно зберегти актив за одним із подружжя і перекласти частину боргу на іншого.
Які докази відрізняють реальну сімейну позику від штучного боргу
Доказування варто починати з хронології. Потрібні дата домовленості, дата фактичного передання коштів, день придбання активу та джерела кожного платежу. Готівкова розписка не залишає банківського сліду, але це не звільняє позикодавця від пояснення, чи мав він відповідну суму та коли передав її. Для безготівкової позики рух коштів можна зіставити з виписками позикодавця, позичальника і продавця. Розрив у датах або сумах сам по собі не доводить змову, проте вимагає послідовного пояснення.
Далі суд перевіряє зв'язок грошей із сімейною потребою. Документ про купівлю квартири чи офісу показує набуття майна, але не завжди джерело оплати. Значення можуть мати платіжні доручення, касові документи, попередні договори, листування про умови позики, податкові відомості та бухгалтерські записи, якщо йдеться про підприємницький актив. Свідчення учасників не замінюють письмових і цифрових доказів там, де за характером операції вони мали утворитися.
Окремий блок становить процесуальна поведінка. Треба отримати позови, відзиви, пояснення та судові рішення з пов'язаних справ. Якщо позичальник називає приміщення особистим активом, бо самостійно залучив кошти, а потім підтримує солідарне стягнення з колишньої дружини, суперечність має бути прямо показана суду. Корисно звести твердження в коротку таблицю з датами, справами та посиланнями на аркуші матеріалів. Суду легше оцінити недобросовісність, коли видно не загальне звинувачення, а дві несумісні позиції щодо тієї самої суми й того самого майна.
Також слід перевірити, коли оформили документ і коли кредитор почав вимагати повернення. Розписка, створена задовго до конфлікту, не є автоматично справжньою, а документ напередодні поділу не є автоматично підробленим. Значення має вся поведінка сторін: чи сплачували проценти або частину боргу, чи надсилали вимоги, як відображали позику в деклараціях або обліку, чому кредитор роками не реагував на прострочення.
Якщо ще не визначено склад спільного майна й боргів, послідовність збору документів можна звірити із ситуацією поділу майна при розлученні. Вона допомагає не обмежувати захист однією розпискою та перевірити, чи пов'язана позика з активом, компенсацією або вимогою про відступ від рівності часток.
Як формулювати вимоги та заперечення у спорі
Позикодавцеві недостатньо просити «визнати борг спільним». У позові про стягнення треба обґрунтувати підставу відповідальності кожного відповідача, довести передання коштів і виконання обох умов частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу. Якщо заявлена солідарна вимога, потрібно пояснити її правову підставу, а не виводити солідарність лише з факту шлюбу. Доцільно відразу розкрити зв'язок із майновим спором, щоб суд не сприйняв неповне подання фактів як спробу використати два процеси для несумісних результатів.
Другому з подружжя варто заперечувати послідовно. Спочатку перевірити саме існування позики й передання коштів. Потім спростувати сімейну мету або сімейне використання, якщо для цього є докази. Окремо показати зловживання правом: пов'язаність учасників, момент заявлення вимоги, суперечливі твердження та майновий результат, якого вони намагаються досягти. Загальна підозра у фіктивності слабша за доведену невідповідність між датами, платежами й позиціями в суді.
Не завжди доцільно вимагати визнання договору позики недійсним. Договір може бути чинним між позикодавцем і позичальником, але не створювати обов'язку для другого з подружжя. У справі № 947/5939/20 Верховний Суд відмовив у вимозі до колишньої дружини через зловживання правом, не перетворюючи кожну родинну позику на недійсний правочин. Спосіб захисту треба обирати за тим, який саме юридичний наслідок оспорюється.
Справу про стягнення боргу і справу про поділ майна не можна аналізувати окремо. Рішення в одній може встановити обставини, вплинути на доказування або створити практичний ризик для іншої. Потрібно перевірити предмет обох позовів, склад учасників, стадію розгляду та можливість подати докази в установлені строки. Коли актив і позика пов'язані, процесуальна стратегія має пояснювати, кому належить майно, хто реально отримав вигоду та хто за законом відповідає перед кредитором.
Для такого спору основним напрямом є сімейне право, хоча вимоги розглядаються за правилами цивільного судочинства. Юрист має перевірити не лише текст розписки, а й повну хронологію придбання активу, платежів і судових позицій. Саме ця сукупність дає змогу відрізнити сімейне зобов'язання від особистої позики або спроби штучно змінити баланс поділу.
FAQ
Чи відповідає дружина або чоловік за кожну позику, взяту під час шлюбу?
Ні. Потрібно довести, що договір уклали в інтересах сім'ї, а отримані кошти фактично використали для її потреб. Самої дати позики в період шлюбу недостатньо.
Чи є позика від батьків або інших родичів фіктивною?
Не обов'язково. Родинний зв'язок вимагає уважної перевірки, але суд оцінює передання коштів, мету, подальше використання та поведінку сторін. Висновок не може ґрунтуватися лише на спорідненості.
Чи достатньо розписки зі словами про сімейні потреби?
Розписка може підтвердити позику, але не доводить автоматично, куди витратили гроші. Потрібні докази зв'язку між отриманою сумою та конкретним сімейним активом або витратою.
Чи треба визнавати договір позики недійсним, щоб не платити чужий борг?
Не завжди. Договір може залишатися чинним для позичальника, але не створювати обов'язку для другого з подружжя. Належний спосіб захисту залежить від змісту позову та фактичної підстави заперечень.
---