Суд стягнув гроші на користь компанії, виконавче провадження відкрито, але рахунки боржника порожні. Водночас боржник продовжує виконувати договори й очікує оплату від своїх замовників. Для стягувача ця інформація описує можливий актив. За визначених умов кошти, які контрагент повинен сплатити боржнику, можна спрямувати на виконання рішення.
Цей механізм не працює як звичайний лист із новими реквізитами. Виконавець не стає стороною договору, а стягувач не набуває право вимоги автоматично. Стаття 53 Закону «Про виконавче провадження» дає виконавцю інструменти для виявлення майна і коштів боржника в інших осіб. Процесуальне рішення щодо коштів особи, яка заборгувала боржнику, у господарській справі ухвалює суд за статтею 336 ГПК України.
Різниця між перспективною вимогою та доведеним боргом тут визначає результат. Договір показує, чому платіж міг виникнути. Він ще не доводить, що боржник виконав свою частину, строк оплати настав, платіж не здійснено, а контрагент визнає залишок. Тому формально привабливий актив часто виявляється непридатним для стягнення.
Що саме можна стягнути з контрагента боржника
У цій конструкції є три різні особи. Стягувач має виконавчий документ проти боржника. Боржник, своєю чергою, має грошову вимогу до свого контрагента. Суд не створює нової заборгованості третьої особи. Він дозволяє використати вже наявні кошти, які належать боржнику від цієї особи, для погашення боргу за виконавчим документом.
Частина перша статті 336 ГПК встановлює два альтернативні тести. Заборгованість третьої особи перед боржником має або не оспорюватися цією особою, або бути підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Перше не слід тлумачити як мовчання після випадкового листа. Суду потрібні докази, з яких можна встановити існування та розмір обов'язку на час розгляду заяви.
Предметом стягнення є грошові кошти, а не будь-яка економічна вигода боржника. Контракт на майбутню поставку, очікуваний прибуток, рамкова угода без замовлення або право вимагати усунення недоліків не дорівнюють належній до сплати сумі. Якщо за договором спочатку потрібно поставити товар, підписати акт чи передати технічну документацію, суд перевірятиме, чи виконана ця умова.
Так само не підходить негрошове зобов'язання, яке ще потрібно перетворити на вимогу про відшкодування. Стаття 336 ГПК дає доступ до належних боржнику коштів, але не проводить замість нього окремий розрахунок збитків.
Рішення, яким уже стягнуто борг із контрагента на користь боржника, істотно спрощує перший етап доказування, але не відповідає на всі питання. Після набрання ним законної сили контрагент міг сплатити частину або всю суму. Могло відбутися зарахування зустрічних вимог, розстрочення чи інша подія, яку потрібно оцінити. Тому навіть судове рішення не звільняє заявника від перевірки актуального залишку.
За загальними правилами стягнення боргу кредитор спершу доводить власну вимогу до боржника. Стаття 336 ГПК застосовується вже на стадії виконання та не замінює позову проти первісного боржника. Вона змінює джерело фактичного платежу в межах суми, яку ще належить стягнути.
Чому договору й часткової оплати може бути недостатньо
Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2024 року у справі № 917/234/21 показує межу спрощеного підходу. Заявник посилався на договір і часткову оплату. Суди попередніх інстанцій визнали цього достатнім, але касаційний суд скасував їхні рішення та направив питання на новий розгляд. Суди не встановили, якими належними, допустимими й достовірними доказами підтверджено виконання сторонами їхніх договірних обов'язків.
Частковий платіж справді може підтверджувати існування договірних відносин. Проте він не завжди доводить увесь заявлений залишок. Замовник міг оплатити лише прийнятий етап, а щодо решти робіт заперечувати обсяг, якість або строк. Покупець міг одержати одну партію товару, тоді як наступну не поставили. Без зв'язку між конкретним виконанням і конкретним строком платежу арифметичний залишок ціни договору не стає безспірним боргом.
Доказовий пакет треба будувати навколо чотирьох питань. Перше: що саме боржник виконав на користь контрагента. Це можуть підтверджувати накладні, акти, товарно-транспортні документи, звіти або інші первинні документи, передбачені договором. Друге: коли настав строк оплати. Тут мають значення умова договору, рахунок, дата прийняття результату та відкладальні умови. Третє: скільки залишилося сплатити після всіх платежів, повернень і зарахувань. Четверте: чи визнає контрагент цей залишок і чи заявляє заперечення по суті.
Акт звірки, відповідь на вимогу виконавця, лист про гарантування платежу або заява в іншій справі можуть посилити доказування. Жоден із цих документів не має наперед визначеної сили. Суд зіставляє його з договором, первинними документами та банківськими операціями. Одностороння бухгалтерська довідка самого боржника показує його облік, але не обов'язково підтверджує визнання боргу третьою особою.
Докази прийняття виконання також треба читати разом з умовами договору. Підписаний акт може підтверджувати обсяг робіт, але платіж інколи залежить від реєстрації податкової накладної, передання оригіналів документів або завершення погодженого строку. Якщо заявник не покаже виконання такої умови, суд не матиме підстав вважати всю суму належною до сплати.
Під час пошуку активів боржника доцільно перевіряти не лише назви контрагентів, а й договори, виконані замовлення, строки платежів та судові справи. Так формується доказова версія активу, а не перелік компаній, яким можна розіслати однакові запити.
Як стягувач і виконавець виходять до суду
Стаття 53 Закону «Про виконавче провадження» зобов'язує осіб, у яких перебуває майно боржника або які мають передати йому майно чи кошти, надати виконавцю відповідну інформацію. Вимога виконавця повинна бути спрямована на факти й документи: підставу виникнення зобов'язання, суму, строк, здійснені платежі, заперечення та підтвердні матеріали. Загальне питання про «наявність будь-якої заборгованості» рідко дає пакет, придатний для суду.
Основну заяву за статтею 336 ГПК може подати стягувач або державний чи приватний виконавець. Її адресують господарському суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Суд розглядає питання в десятиденний строк із викликом учасників справи та особи, яка має заборгованість перед боржником. Належно повідомлена неявка не перешкоджає розгляду, але заявник усе одно повинен довести підстави для втручання в кошти третьої особи.
У заяві потрібно відокремити дві суми. Перша є невиконаним залишком за виконавчим документом. Друга є доведеною заборгованістю контрагента перед боржником. Суд може звернути стягнення лише в межах належної суми. Якщо контрагент винен менше, його платіж не закриє все виконавче провадження. Якщо винен більше, процедура не дає підстав забрати понад залишок вимоги стягувача та належні суми виконання.
До заяви слід додати матеріали виконавчого провадження, постанову про його відкриття, розрахунок невиконаного залишку, відповіді на вимоги, договір і докази його виконання, документи про строк платежу та рух коштів. Якщо є судове рішення на користь боржника, потрібні відомості про набрання ним законної сили та стан виконання. Посилання на відкритий реєстр без пояснення актуального залишку залишає прогалину.
Розрахунок потрібно актуалізувати безпосередньо перед розглядом. Платіж третьої особи, часткове виконання первісним боржником або стягнення коштів у межах іншої виконавчої дії змінюють межу заяви. Інакше суд отримає документи, правильні на дату їх збирання, але завищені на дату ухвали.
Вибір приватного виконавця може бути частиною стратегії виконання, якщо рішення належить до його компетенції. Однак сам статус виконавця не знижує доказовий стандарт. Результат залежить від того, наскільки швидко виявлено право вимоги, витребувано первинні документи та узгоджено процесуальні дії зі стягувачем.
Як зберегти кошти до вирішення заяви
Між виявленням дебіторської заборгованості та ухвалою суду є ризиковий проміжок. Контрагент може сплатити боржнику, після чого кошти підуть з рахунку або будуть використані в господарській діяльності. Сам боржник може домовитися про інший строк, зарахування чи зміну способу розрахунків. Не кожна така дія є порушенням, але вона може знищити саме той актив, на який розраховує стягувач.
Частини п'ята і шоста статті 336 ГПК передбачають спеціальне забезпечення. За заявою стягувача суд може накласти арешт на кошти особи, яка має заборгованість перед боржником, у межах загальної суми стягнення. Суд також вирішує питання про зустрічне забезпечення. Крім того, він може заборонити цій особі погашати борг перед боржником або зупинити виконання рішення, за яким із неї стягуються кошти на користь боржника, до завершення розгляду основного питання.
Тут повноваження учасників не збігаються. Основну заяву про звернення стягнення може подати як стягувач, так і виконавець. Натомість текст частини п'ятої пов'язує заяву про арешт коштів саме зі стягувачем. Тому очікування, що виконавець сам закриє весь ризик забезпечувальним клопотанням, може коштувати часу.
Забезпечення не є автоматичним. Стягувач повинен показати зв'язок між заходом, доведеною заборгованістю третьої особи та ризиком втрати можливості виконати рішення. Розмір арешту має бути співмірним. Суд враховує також права контрагента, який не був боржником за первісним рішенням і може мати власні платежі, працівників та договірні зобов'язання.
У клопотанні слід назвати суму й пояснити, як її співвіднесено з обома боргами. За наявності реквізитів рахунків їх потрібно вказати, але відсутність повних банківських даних не виправдовує вимогу заблокувати все майно третьої особи. Чим точніше описано предмет арешту та його межу, тим менший ризик непропорційного втручання.
Заяву про арешт можна подати до основної заяви про звернення стягнення. Це дає процесуальну швидкість, але не скасовує вимоги до доказів. Якщо заявник не покаже, що грошовий обов'язок реально існує, забезпечення виглядатиме як спроба заблокувати кошти сторонньої компанії на підставі припущення.
Які заперечення змінюють маршрут стягнення
Стаття 336 ГПК не призначена для повного вирішення нового договірного спору між боржником і його контрагентом. Якщо третя особа обґрунтовано заперечує сам факт виконання, заявляє про недоліки товару, ненастання строку, припинення зобов'язання або інший предметний захист, суд не повинен підміняти цією процедурою окремий позов. Формальна фраза «борг оспорюю» теж не завершує аналіз: суд перевіряє зміст заперечень і подані документи.
Для стягувача це означає, що ще до подання заяви потрібно спрогнозувати позицію контрагента. Якщо в листуванні є претензії до якості, непідписані акти чи повідомлення про зарахування, їх не можна приховувати за загальним розрахунком. Такі обставини визначають, чи залишається вимога придатною для статті 336, чи боржник спочатку має довести її в окремому процесі.
Окремо перевіряють строки. Суд відмовляє, якщо заява подана після спливу позовної давності для вимоги боржника до третьої особи або після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким стягувач домагається платежу. Сплив строку не можна виправити кращим актом звірки вже на стадії розгляду заяви.
Контрагенту боржника також не варто ігнорувати вимогу виконавця чи виклик суду. Якщо борг сплачено, потрібно подати платіжні документи. Якщо він частковий, слід показати розрахунок. Якщо вимога не настала або є спір щодо виконання, заперечення мають спиратися на договір і первинні документи. Мовчання позбавляє суд фактичного контексту, але не перетворює недоведену суму на доведену автоматично.
Заявник має перевірити ці пояснення до засідання, а не вперше реагувати на них у суді. Платіжний документ звіряють із датою, призначенням і відповідним договором. Заяву про зарахування перевіряють на однорідність та строк вимог. Така перевірка дозволяє скоригувати суму або відмовитися від непридатного активу до процесуальної відмови.
Подальша дія залежить від стану доказів. За підтвердженого та неоспорюваного боргу варто швидко поєднати заяву за статтею 336 із належним забезпеченням. За реального договірного спору спершу оцінюють інший маршрут, включно з діями самого боржника щодо його дебітора. У межах практики виконавчого провадження завдання полягає не в пошуку будь-якої згадки про майбутній платіж, а у виборі активу, який можна довести й зберегти до фактичного стягнення.
Висновок
Дебіторська заборгованість може дати результат там, де звичайний пошук рахунків і майна боржника нічого не дав. Але суд стягує не очікувану виручку та не номінальний залишок ціни договору. Потрібен наявний грошовий обов'язок третьої особи, який вона не оспорює або який підтверджено чинним судовим рішенням.
Справу вирішує якість доказів: виконання договору, настання строку, актуальний залишок і позиція контрагента. Постанова Верховного Суду у справі № 917/234/21 застерігає від спроб замінити ці докази договором та кількома платежами. Стягувачу також потрібно діяти окремо щодо забезпечення, бо саме він має процесуальне право просити арешт за частиною п'ятою статті 336 ГПК. Узгоджена робота стягувача й виконавця тут важливіша за кількість надісланих запитів.
FAQ
Чи може виконавець просто зобов'язати контрагента платити на рахунок виконавчої служби?
Самої вимоги про зміну реквізитів недостатньо. Для звернення стягнення на кошти особи, яка заборгувала боржнику, у господарській справі застосовують судову процедуру статті 336 ГПК. Виконавець спочатку збирає інформацію та документи, а потім він або стягувач подає заяву до суду.
Чи доводить часткова оплата, що контрагент визнає весь борг?
Не обов'язково. Часткова оплата може підтвердити договірні відносини або прийняття певного етапу. Для решти суми потрібно довести виконання боржником, строк платежу та відсутність обґрунтованого спору щодо залишку.
Хто подає заяву за статтею 336 ГПК?
Основну заяву про звернення стягнення може подати стягувач або державний чи приватний виконавець. Її розглядає суд, який вирішував справу як суд першої інстанції.
Хто може просити арешт коштів контрагента боржника?
Частина п'ята статті 336 ГПК надає це право стягувачу. Суд оцінює докази боргу, ризик втрати коштів, співмірність заходу та питання зустрічного забезпечення.
Що буде, якщо контрагент заперечує заборгованість?
Суд перевірить, чи є заперечення предметними та підтвердженими. Якщо між сторонами існує реальний спір про виконання договору, спеціальна процедура не повинна підміняти окремий позов щодо цього боргу.