Звільнення: за власним бажанням і за згодою сторін - нюанси

За законодавчими нормами про працю, перед тим, як працівник почне виконувати обов’язки, повинен бути належно оформленим. Іншими словами, між ним і роботодавцем мають бути укладені трудові відносини. А в разі їх розірвання готується відповідний Наказ. Часом питання звільнення вирішується швидко та безпроблемно. Проте бувають випадки, коли сторони не можуть нормально розпрощатися. Непорозуміння – справа на практиці поширена. Виникає навіть у разі неправильно складеної заяви. Отож далі – нюанси звільнення за власним бажанням і за згодою сторін.

Звільнення. Коли за власним бажанням

Нерідко працівник, який планує звільнитись, думає, як краще це зробити. Постає вибір – заява за власним бажанням або за згодою сторін. Але далеко не кожен знає, які варіанти мають той чи інший ризик або ж гарантію. Отож далі це питання й розберемо. Почнемо із заяви за власним бажанням.

Таке звільнення врегульоване Кодексом законів про працю (стаття 38).

У разі звільнення працівник повинен попередити роботодавця. Це має бути письмова заява, що написана за 2 тижні до запланованого дня звільнення. У статті немає обов’язку відпрацьовувати. Проте тут грає роль необізнаність працівника. І тим самим роботодавець користується цим. Як результат – працівник сидить на роботі ще 2 тижні. А з боку працедавця невихід на роботу це нібито як прогул. Отож звільнення відбувається на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП, що означає прогул без поважних причин.

Важливо знати, що протягом цих двох тижнів у працівника є право відкликати заяву, тобто змінити рішення.

Що робити, коли немає можливості чекати 2 тижні?

Уявімо ситуацію, коли людині потрібно терміново звільнитись. Це може бути як поява на новій роботі, так і інші потреби. Таким чином, у заяві щодо звільнення за власним бажанням слід вказати поважну причину такої терміновості. Про перелік поважних причин ідеться в частині 1 статті 38 КЗпП. Серед них:

  • переїзд на нове місце проживання;
  • переведення чоловіка чи дружини на роботу в іншу місцевість;
  • вступ до навчального закладу;
  • неможливість проживання у даній місцевості (тут потрібно надати медичний висновок);
  • вагітність;
  • догляд за дитиною до досягнення нею 14 років або ж за дитиною, що має інвалідність;
  • догляд за хворим членом сім’ї, особою з інвалідністю I групи;
  • вихід на пенсію;
  • прийняття на роботу за конкурсом і т. д.

Коли ж у заяві вказані конкретні та головне поважні причини, то у роботодавця виникає зобов’язання розірвати трудовий договір у той строк, про який просить працівник. Крім того, про жодне відпрацювання і мови не може бути.

Про звільнення у визначений термін говорить і український закон про працю. Це в разі невиконання роботодавцем умов колективного чи трудового договору. Проте бажання звільнитись таким чином має бути підкріплене доказами (наприклад, судове рішення). Звідси виходить, що звільнення “день у день” є не завжди можливим. Однак передбачена обов’язкова виплата вихідної допомоги (не менша, ніж тримісячний середній заробіток працівника (ст. 44 КЗпП).

Звільнення. За згодою сторін

Припинити трудові відносини можна й за згодою сторін (п.1 ч.1 ст.36 КЗпП). Це – домовленість між співробітником і роботодавцем на рахунок часу та умов звільнення. В такому випадку ініціатором може виступати і працівник, і роботодавець. А відкликати заяву просто так не вийде, бо потрібна згода обох сторін. За законодавчими нормами вихідну допомогу виплачувати не повинні. За такою заявою роботодавець має право вимагати відпрацювання протягом 2 тижнів.

Вищевказані види звільнення відрізняються і виплатою допомоги по безробіттю, точніше часом. За угодою сторін виплачують з 8-го дня після того, як особу зареєструють в Держслужбі зайнятості. Стосовно заяви за власним бажанням і без указання поважних причин – з 91-го дня. Про ці правила в Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

 

Якщо Вам необхідна юридична допомога, інформацію про консультування Ви можете отримати на сторінці Зміна причин звільнення через суд.

Звільнення: за власним бажанням і за згодою сторін – нюанси