Сьогодні, 22 лютого, відзначають міжнародний день підтримки жертв злочинів. У день, коли в 1990 році англійський уряд опублікував “Хартію жертв злочинів”. Вже багато років однією з болючіших проблем сучасного правового суспільства є соціальна реабілітація жертв, які постраждали від дій злочинців. Чому цей день є важливим, хто та як має компенсувати шкоду – далі в статті.
Жертви насильницьких злочинів. День в історії
Ще у вересні 1985-го на черговому конгресі ООН розглядалися способи попередження злочинності та боротьби з правопорушниками. Тоді міжнародне співтовариство прийняло текст декларації, що описувала основні принципи правосуддя щодо жертв злочинів.
Генеральна асамблея ООН розробила програму підтримки таких людей, які не лише стали жертвами злочинів, а й відчули зловживання з боку влади. На цій основі в багатьох країнах створено законодавчу базу, яка забезпечує захист постраждалих від чиїхось неправомірних дій. Вагомим пріоритетом стало саме забезпечення компенсації жертвам за заподіяну матеріальну та моральну шкоду.
Загалом, у світі діють близько 200 програм допомоги потерпілим від злочинів, починаючи від програм від сексуального насильства і закінчуючи муніципальними службами прибиральників місць скоєння злочинів і слюсарів, які безкоштовно встановлюють замки, ремонтують вхідні двері при квартирній крадіжці.
Відшкодування шкоди за вчинене насильство: хто має це зробити?
Насильницький злочин – це термін, який охоплює широке коло злочинних дій, включаючи вбивство, тілесні ушкодження, сексуальне та фізичне насильство. На жаль, наслідки бувають плачевними, а спогади не дають нормально жити, супроводжують усе життя. Виходячи з цього, потерпілі просто зобов’язані отримати відшкодування. Проте в реальному житті відбувається інакше – хтось отримує незначну компенсацію, частина взагалі у “прольоті”. Що ж це за механізм такий? Невже українська влада не бачить, що проблема існує?!
Що робити, коли в грабіжника немає грошей?
Уявімо наступну ситуацію: грабіжники вдираються в чийсь будинок, щоб викрасти гроші. Вони наштовхуються на власника будинку та вбивають його. У хазяїна залишились дружина та діти, які не лише втратили близьку людину, а й головне джерело доходу.
Після того, як завершили розслідування, родина загиблого подала “цивільний позов” (вимогу про відшкодування шкоди) до грабіжників, яких ідентифікували та затримали.
Після того, як їх засудили, сім’я отримала судове рішення, де суд присудив їм 300 000 грн моральної шкоди та 20 000 матеріальної шкоди.
Грабіжники кажуть, що в них грошей немає. У цьому випадку державна виконавча служба встановлює чи є це правдою. Виявилось, що в злочинців немає жодного майна. Згідно статистики, найчастіше такі злочини вчиняють саме малозабезпечені особи.
У таких випадках єдиним варіантом отримати гроші від злочинця – це його заробіток у в’язниці. Їхня так звана зарплатня й буде компенсацією. Проте практика показує – це 10, 20 грн або, у кращому випадку, 100-200 грн на місяць. Навіть ці невеликі суми часто не можуть бути стягнені через брак роботи у в’язницях.
Нерідко буває, коли грабіжників взагалі не можуть спіймати, ще гірше – випускають через “психічні заховрювання”.
Наведемо ще один реальний приклад…
Літо, 2014 рік. Біля столичного банкомату стався грабіж. 25-річного чоловіка пирнули ножем у шию після зняття грошей. Сума невелика, наслідки – декількамісячна кома, 3 тис. грн щодня на реанімацію, реабілітація. Потерпілий дивом вижив, сім’я боролася як могла. Дійшла справа до суду… Злочинця посадили та призначили роботи, щоб відбувалась так звана схема відшкодування… 2018-ий, жодних грошей, ніякої компенсації. Кажуть, він не хоче працювати, а потім і роботи у в’язниці мало, тобто кому платити тощо. І так завжди у нас в Україні відбувається – сусіда роблять крайнього.
В ЄС ситуація зовсім інша. В європейських країнах принаймні визнають, що проблема існує та намагаються допомогти потерпілим. Для цього створені спеціальні програми та фонди.
Яка ситуація в Україні?
В Україні відсутній державний механізм відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів.
Норми Цивільного кодексу практично не працюють. Стаття 1177 ЦК посилається на спеціальний закон, який повинен встановити порядок того, як держава має компенсувати відповідну шкоду. Проте закону не видно.
У 2005-му Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, яка мала б зобов’язати державу створити такий механізм.
Однак згодом Конвенція не була ратифікована. Це ж означає, що Україна не має міжнародного зобов’язання створювати механізм компенсації. Основна причина – брак фінансування.
Мінімальна ж сума для встановлення державного механізму компенсації складе приблизно 200-300 млн гривень.
Враховуючи контекст злочинів – це не такі значні кошти.
Де взяти гроші?
Крім фінансування із державного бюджету, механізм може бути профінансований за рахунок таких покарань як штраф та виправні роботи за гратами.
Інший варіант запропонувала Консультативна місія ЄС в Україні (EUAM) – це механізм, який працює у Швеції: усі засуджені у кримінальних справах, мають зробити невеликий внесок у фонд компенсації потерпілим.
Такі внески забезпечують належне фінансування компенсаційного механізму, а фінансовий тягар для засуджених є відносно незначним.
Що далі?
Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС) працює над проблемою вже кілька років.
У 2015-му була пропозиція ратифікувати Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів та включити відповідні положення до Національного плану дій щодо прав людини на 2015-2020 роки задля створення держфонду відшкодування шкоди потерпілим.
Після цього Міністерство юстиції підготувало відповідний проект закону… А тим часом більше 10 000 потерпілих щороку залишаються без підтримки.
Якщо Вам необхідна юридична допомога, інформацію про консультування Ви можете отримати на сайті Ваш юрист.