Особливості оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні: теорія та практика

В ході здійснення юридичними особами та фізичними особами-підприємцями господарської діяльності, а також фізичними особами певних правочинів доволі часто виникає потреба у вчиненні  нотаріальних дій, зокрема посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення. Але що необхідно робити в разі відмови нотаріуса вчиняти нотаріальну дію або як оскаржити вже вчинену нотаріусом дію?

Відповідно до ст. 55 та ст. 124 Конституції України кожна особа має право на судовий захист своїх прав та законних інтересів, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди, тощо.

Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, може відбуватися оскарження:

  • Нотаріальної дії;
  • Відмови у вчиненні нотаріальної дії;
  • Нотаріального акта.
  • Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно. Оскарження ж відмови у такому вчиненні матиме місце у разі, якщо особа вважає, що нотаріус неправомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії.

Оскарження нотаріального акту є ширшим за оскарження нотаріальної дії, оскільки перше являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності, і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень (Науково-практичний коментар ЗУ «Про нотаріат»).

Щодо осіб, що мають право на оскарження, то ч. 2 ст. 50 ЗУ «Про нотаріат» передбачає, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

На практиці існує проблема щодо підвідомчості даної категорії справ судам різної юрисдикції. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 31 січня 1992 року №2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» справи про оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні розглядаються в порядку цивільного судочинства. Щоправда, Цивільний процесуальний кодекс України взагалі не містить положень щодо особливостей розгляду таких позовних заяв.

Розгляд справ у порядку цивільного судочинства також випливає з Розділу 1, Глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р., відповідно до якого «нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов’язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз’яснити порядок її оскарження…У постанові про відмову зазначаються: …порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства».

Однак Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31.05.2013 р. особі, що звернулася з позовом до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов’язання вчинити певні дії у відкритті провадження у справі було відмовлено. Суд обґрунтував відмову наступними обставинами:

  • У відповідності до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
  • Згідно до ст. 2  Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого  та своєчасного розгляду адміністративних справ.
  • Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція  адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори,  зокрема, на: спори  фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, суд вважає, що нотаріус є суб’єктом владних повноважень і справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Але, враховуючи вищевикладене, така позиція суду є необґрунтованою та не відповідає чинному законодавству, тому можна стверджувати, що спір з приводу вчинення або відмові у вчиненні нотаріальної дії має цивільно-правовий характер і розглядається в порядку позовного провадження, шляхом подання позовної заяви до районного (міського, міськрайонного) суду з розгляду цивільних та кримінальних справ за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву або місцем роботи приватного нотаріуса.

У законодавстві відсутній спеціальний строк позовної давності на оскарження нотаріальних дії, тому слід керуватися загальним строком позовної давності, що відповідно до Цивільного кодексу становить 3 роки.

Важливо пам’ятати, що при оскарженні відмови у вчиненні нотаріальної дії до позовної заяви слід обов’язково прикріпити Постанову нотаріуса про відмову у вчинення нотаріальної дії. Відповідно до ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов’язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз’яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. В інакшому випадку суд відмовить у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що докази відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії відсутні.

Проте в справі № 373/555/13-ц Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області суд розглянув Лист державного нотаріуса від 03.11.2012 року № 2234/01-16 як доказ відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що процедура оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні залишається досить нерегламентованою та потребує детального законодавчого врегулювання.

Особливості оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні: теорія та практика