Є два способи захисту свого винаходу від конкурентів. Перший – це патентування, а другий – збереження у таємниці.
Обидва способи мають одну мету – одержання вигоди від користування винаходом, причому користування має бути монопольним. Не зважаючи на те, що мета у патентування та таємниці однакова, вони багато чим відрізняються. Наприклад, зміст патентування полягає у тому, що відомості про винахід розкриваються і тоді забезпечуються захистом на законодавчому рівні. А збереження в таємниці суперечить такому підходу, адже його зміст передбачає нерозголошення технічного рішення. Проте варто пам’ятати, що у тому випадку, коли відомості про винахід стануть відомими злочинним шляхом, то заборонити використовувати його неможливо.
Зрозуміло, що зберігання винаходу в таємниці доволі складний процес і треба докласти неабияких зусиль, щоб і не розголошувати розробку, і одночасно користуватися нею.
Проте і в патентування є певні недосконалості. Хоча б те, що власник фактично має права на цей патент, але він не може сам розвивати свою ідею далі, адже вона стає загальнодоступною. І кожен, хто дізнається про технологію виробництва, може займатися тим самим, навіть удосконалюючи процес.
Є багато нюансів і важливих деталей, але все ж найефективнішим способом захисту винаходу і використання його тим, хто вважається носієм ідеї, є його оформлення як об’єкта права інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність – це поняття, що стосується юридичного закріплення прав у промисловій, виробничій, художній сферах.
Право інтелектуальної власності – це система норм, що регулюють створення та використання об’єктів.
Перелік об’єктів, що належать до інтелектуальної власності визначили ще й минулому столітті і навіть підписали конвенцію. Отже, перелік такий:
- Художні, наукові та літературні твори.
- Діяльність артистів, передачі по радіо та телебаченні.
- Наукові відкриття.
- Винаходи, що пов’язані із людською діяльністю.
- Промислові знаки: найменування, комерційні символи.
Основою законодавства, що передбачає права інтелектуальної власності, є право володіння та розпорядження результатом інтелектуальної та творчої діяльності творцем, адже така діяльність не є матеріальним благом і може використовуватися іншими особами лише за згодою творця.
Документ, що має засвідчувати право володіння та підтверджувати те, що особа створила об’єкт вперше, називають патентом, якщо йдеться про винахід. Для товарного знаку послуговуються терміном свідоцтво. Як і для твору у сфері мистецтва чи науки.
Зазвичай таке свідоцтво видають державні органи, проте є випадки, коли це входить до уповноважень авторських товариств.
Документи, про які йшлося, за своєю правовою природою є угодами між державою і власником винаходу. Тому держава передає заявникові монопольне право на певний об’єкт. Це обмежується відповідним терміном користування. Для винаходу – це двадцять років, на промисловий зразок – п’ятнадцять, для твору – до кінця життя автора та сімдесят років по його смерті. Після таких термінів об’єкт стає суспільним надбанням і будь-яка особа може вільно покористовуватися ним.
