Як ми і планували в попередньому епізоді, сьогодні поговоримо про судову практику щодо шлюбних договорів. Раніше ми детально розглянули теоретичні аспекти, а зараз зосередимось на тому, як працює цей інститут на практиці.
Тенденції зростання судових спорів щодо шлюбних договорів
За останні роки в Україні спостерігаємо цікаву тенденцію – кількість судових спорів щодо шлюбних договорів постійно зростає. Це пов’язано з кількома факторами.
По-перше, українці стали більш юридично обізнаними та частіше використовують договірні механізми для захисту своїх майнових прав. Особливо це стосується представників бізнесу та осіб з високим рівнем доходу.
По-друге, складна економічна ситуація змушує подружжя більш ретельно підходити до питань розподілу майна та фінансових зобов’язань. При цьому часто одна зі сторін намагається використати шлюбний договір як інструмент уникнення майнових претензій кредиторів.
По-третє, зростання кількості шлюбів з іноземцями та транскордонних шлюбних відносин створює додаткові правові колізії, які часто вирішуються в судовому порядку.
Щодо найпоширеніших причин оскарження шлюбних договорів, судова практика демонструє декілька основних категорій спорів.
Найчастіше шлюбні договори оскаржуються через створення “надзвичайно невигідного матеріального становища” для одного з подружжя. Це оціночне поняття, яке потребує детального аналізу в кожному конкретному випадку.
Друга поширена категорія – оскарження договорів через їх фіктивність. Особливо це актуально, коли шлюбний договір укладається безпосередньо перед розлученням або використовується для приховування майна від кредиторів.
Третя категорія – спори щодо передачі права власності на майно через шлюбний договір. Тут маємо цікаву колізію, адже законодавство прямо забороняє передавати у власність через шлюбний договір майно, що підлягає державній реєстрації.
Окрему категорію становлять справи про визнання шлюбних договорів недійсними через порушення процедури їх укладення – відсутність нотаріального посвідчення, укладення під впливом обману чи примусу.
Аналіз позиції Верховного Суду щодо “надзвичайно невигідного матеріального становища”
Перейдемо до аналізу основоположної правової позиції Верховного Суду щодо тлумачення поняття “надзвичайно невигідне матеріальне становище” як підстави для визнання шлюбного договору недійсним.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №755/19197/18 сформував ключову правову позицію, зазначивши, що категорія “надзвичайно невигідне матеріальне становище” має оціночний характер та підлягає доказуванню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України. При цьому такі докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.
Принципово важливим є те, що Верховний Суд поширив на шлюбний договір положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки учасників правовідносин, заборони зловживання правом та дотримання моральних засад суспільства.
На особливу увагу заслуговує правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі №759/23521/20, де Суд наголосив на неприпустимості обґрунтування надзвичайно невигідного матеріального становища лише припущеннями. Позивач має довести конкретні обставини та надати докази реального, а не гіпотетичного погіршення свого матеріального становища внаслідок укладення шлюбного договору.
Показовою є справа №336/3695/21, де суд касаційної інстанції сформулював важливий процесуальний аспект: оцінка надзвичайно невигідного матеріального становища повинна здійснюватися на момент укладення договору, а не на момент виникнення спору чи розгляду справи. Це означає, що навіть якщо майнове становище одного з подружжя погіршилося після укладення договору через об’єктивні причини, це не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Суд також встановив, що повне та беззастережне скасування презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, допускається виключно за умови, якщо це не призводить до ситуації, коли одному з подружжя передається в особисту власність фактично все майно, набуте ними спільно за час шлюбу.
У постанові від 28 квітня 2021 року у справі №320/3970/18 Верховний Суд додатково наголосив, що свобода договору в регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Подружжя не має права визначати в договорах між собою такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов’язками кожного з них.
Особливу увагу слід звернути на правову позицію Верховного Суду щодо співвідношення принципу свободи договору та захисту майнових прав подружжя. Суд наголошує, що шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, однак не може запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу всього майна одному з подружжя.
При цьому Верховний Суд дотримується позиції, що сам по собі нерівномірний розподіл майна між подружжям не створює автоматично надзвичайно невигідного матеріального становища. Необхідно враховувати всю сукупність умов договору, в тому числі наявність компенсаційних механізмів, аліментних зобов’язань, права користування майном тощо.
Важливо зазначити, що наявність “надзвичайно невигідного матеріального становища” не може презюмуватися, а повинна бути доведена належними та допустимими доказами. При цьому суд повинен оцінювати не лише факт нерівномірного розподілу майна, але й реальну можливість кожного з подружжя забезпечувати свої життєві потреби після реалізації умов шлюбного договору.
Особливості доказування фіктивності шлюбного договору
Звернемось до аналізу судової практики щодо особливостей доказування фіктивності шлюбного договору. Це питання набуває особливої актуальності, враховуючи зростання кількості спроб використання шлюбного договору як інструменту уникнення майнової відповідальності перед кредиторами.
Верховний Суд у постанові від 10 червня 2020 року у справі №569/16888/17 сформулював фундаментальний підхід до розуміння фіктивності шлюбного договору. Суд наголосив, що шлюбний договір не може укладатися і використовуватися з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Такі дії порушують принцип добросовісності, закріплений у статті 13 Цивільного кодексу України.
Показовою є правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі №367/3276/19, де суд встановив ключові ознаки фіктивності шлюбного договору:
- Відсутність реального наміру створення правових наслідків, обумовлених договором
- Спрямованість дій на приховування майна від звернення стягнення
- Укладення договору після відкриття виконавчого провадження
- Штучна зміна правового режиму майна з метою уникнення виконання зобов’язань
Принципово важливим є процесуальний аспект доказування фіктивності. Верховний Суд наголошує, що тягар доказування фіктивності покладається на особу, яка про це заявляє. При цьому позивач повинен довести не просто факт невигідності договору, а саме відсутність у сторін наміру створення реальних правових наслідків.
Особливу увагу суди приділяють часовому аспекту укладення шлюбного договору. Укладення такого договору безпосередньо після пред’явлення позову кредитором або відкриття виконавчого провадження розглядається як одна з ознак фіктивності, хоча і не є самостійною достатньою підставою для визнання договору недійсним.
Верховний Суд у справі №522/23757/17 додатково наголосив, що ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.
Важливим аспектом є також те, що суди аналізують реальність виконання умов шлюбного договору сторонами. Відсутність фактичного виконання умов договору, продовження користування майном на попередніх умовах може свідчити про фіктивність правочину.
При цьому Верховний Суд сформував позицію щодо необхідності комплексного аналізу всіх обставин справи. Зокрема, враховуються:
- Економічна доцільність укладення договору
- Реальна можливість виконання його умов
- Наявність об’єктивних причин для зміни правового режиму майна
- Подальша поведінка сторін після укладення договору
- Наявність інших правочинів між сторонами
- Фінансовий стан сторін на момент укладення договору
Окремо слід відзначити правову позицію щодо права кредиторів оспорювати шлюбний договір. Верховний Суд визнав, що кредитор має право на оспорювання шлюбного договору, якщо його укладення порушує майнові права кредитора та ускладнює або унеможливлює виконання боргових зобов’язань.
Проблематика передачі права власності на майно через шлюбний договір
Ключовою правовою проблемою, яка потребує детального аналізу, є питання передачі права власності на майно через шлюбний договір. Ця проблематика безпосередньо пов’язана з положеннями частини 5 статті 93 Сімейного кодексу України, яка встановлює пряму заборону на передачу у власність одному з подружжя нерухомого та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
Верховний Суд у своїй практиці сформував чітку позицію щодо розмежування понять “зміна правового режиму майна” та “передача права власності”. У постанові від 13 березня 2019 року у справі №752/22220/16-ц Суд наголосив, що сторони можуть визначати правовий режим майна, яке вже зареєстроване за кожним із подружжя, але не можуть використовувати шлюбний договір як інструмент передачі права власності.
Показовою є справа №522/25760/16, де Верховний Суд визнав недійсним пункт шлюбного договору, який передбачав, що після розірвання шлюбу у власність відповідача переходить майно, зареєстроване за позивачем. Суд мотивував своє рішення тим, що така умова прямо суперечить імперативній нормі частини 5 статті 93 СК України.
Водночас, у справі №200/1546/19 суд відмовив у визнанні шлюбного договору недійсним, оскільки його умови не передбачали перехід права власності на об’єкти нерухомого майна, а лише встановлювали порядок поділу майна у разі розірвання шлюбу. Це демонструє принципову різницю між зміною правового режиму майна та передачею права власності.
Особливу увагу привертає справа №320/3970/18, де Верховний Суд визнав недійсним положення шлюбного договору, згідно з яким особистою приватною власністю кожного з подружжя визначалося майно, право власності на яке підлягає обов’язковій державній реєстрації, що було придбане в шлюбі до укладення договору.
При цьому Верховний Суд сформулював кілька важливих правових позицій:
- Шлюбним договором може визначатися правовий режим майна, набутого подружжям як до, так і після укладення шлюбного договору
- Подружжя має право змінювати правовий режим майна зі спільної сумісної власності на особисту приватну власність
- Заборона стосується саме механізму передачі права власності, а не визначення правового режиму майна
- Шлюбний договір не може використовуватися як альтернатива договору дарування чи купівлі-продажу
Важливо також звернути увагу на процесуальний аспект доказування в таких спорах. Верховний Суд наголошує, що при вирішенні питання про відповідність умов шлюбного договору вимогам частини 5 статті 93 СК України, суд повинен встановити:
- Чи передбачає договір саме передачу права власності
- Чи змінюється лише правовий режим майна
- Момент набуття майна (до чи після укладення договору)
- Наявність державної реєстрації права власності
Застосування позовної давності до вимог про визнання шлюбного договору недійсним
Розглянемо принципово важливе питання застосування позовної давності до вимог про визнання шлюбного договору недійсним. Ця проблематика має особливе значення, враховуючи специфіку сімейних правовідносин та їх тривалий характер.
Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №757/10715/17-ц сформулював фундаментальний підхід до цього питання. Суд наголосив, що стаття 20 Сімейного кодексу України встановлює загальне правило про незастосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин, крім випадків, спеціально передбачених законом.
Законодавець визначив вичерпний перелік вимог, які випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку входять:
- Вимоги про поділ майна після розірвання шлюбу
- Вимоги про визнання батьківства
- Вимоги про визнання материнства
- Вимоги матері про внесення змін до актового запису
При цьому Верховний Суд звертає особливу увагу на те, що вимоги про визнання шлюбного договору недійсним не входять до цього переліку. Системне тлумачення норм сімейного законодавства дає підстави для висновку, що до таких вимог позовна давність не застосовується.
Принципово важливим є те, що Суд розмежовує:
- Вимоги про поділ майна, до яких застосовується трирічна позовна давність після розірвання шлюбу
- Вимоги про визнання шлюбного договору недійсним, до яких позовна давність не застосовується
Верховний Суд також наголошує, що особливості законодавчого регулювання відносин з реалізації подружжям майнових сімейних прав при укладенні шлюбного договору, а також тлумачення змісту статті 20 СК України дають підстави для однозначного висновку про незастосування позовної давності до вимог про визнання шлюбного договору недійсним.
Важливо зазначити, що така позиція Верховного Суду має суттєве практичне значення, оскільки:
- Дозволяє захистити права добросовісної сторони незалежно від часу виявлення порушення
- Забезпечує можливість оспорювання фіктивних шлюбних договорів кредиторами
- Сприяє реалізації принципу справедливості у сімейних правовідносинах
Ключові правові позиції Верховного Суду на конкретних прикладах
Розглянемо найбільш значущі правові позиції Верховного Суду на конкретних прикладах судової практики.
Справа №761/46925/18 (постанова від 17 червня 2020 року) стосувалася питання грошової компенсації при припиненні права на утримання. Подружжя включило до шлюбного договору умову про виплату дружині 225 000 доларів США у разі розірвання шлюбу. Верховний Суд визнав таку умову правомірною, зазначивши, що шлюбний договір може встановлювати можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової компенсації.
У справі №755/19197/18 (постанова від 26 лютого 2020 року) Верховний Суд розглядав питання спростування презумпції спільної сумісної власності. Суд наголосив, що шлюбний договір не може автоматично відносити все майно, набуте в шлюбі, до особистої власності одного з подружжя, оскільки це створює надзвичайно невигідне матеріальне становище для іншого.
Показовою є справа №752/17100/17, де розглядалося питання ретроспективної дії шлюбного договору. Суд встановив, що умови договору щодо визначення правового режиму майна не можуть поширюватися на майно, набуте до укладення договору, якщо це прямо не передбачено його умовами.
У справі №320/3970/18 Верховний Суд сформулював важливу позицію щодо співвідношення презумпції спільності майна та свободи договору. Суд зазначив, що відступ від законного режиму майна можливий, але не повинен призводити до повного позбавлення одного з подружжя майнових прав на спільно набуте майно.
Справа №757/10715/17-ц встановила неможливість укладення шлюбного договору через представника. Суд мотивував це тим, що сімейні правовідносини тісно пов’язані з особою і не можуть бути передані іншій особі, навіть за довіреністю.
В справі №645/7659/18 Верховний Суд розглядав питання помилки щодо оцінки майна при укладенні шлюбного договору. Суд встановив, що для визнання помилки істотною, позивач повинен довести неправильне сприйняття фактичних обставин, які мали істотне значення для укладення договору.
Окремої уваги заслуговує позиція Суду в справі №569/16888/17 щодо фраудаторних (спрямованих на уникнення відповідальності перед кредиторами) шлюбних договорів. Суд наголосив, що використання шлюбного договору для уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами є зловживанням правом і підставою для визнання договору недійсним.
У справі №233/3228/17 Верховний Суд розглядав питання нікчемності угоди між подружжям щодо поділу майна, вчиненої в простій письмовій формі. Суд підтвердив обов’язковість нотаріального посвідчення таких правочинів, навіть якщо вони оформлені не як шлюбний договір.
На що звертають увагу суди при вирішенні спорів
На основі проведеного аналізу судової практики можемо сформулювати ключові аспекти, на які звертають увагу суди при вирішенні спорів щодо шлюбних договорів.
Перше. Суди детально аналізують дотримання процедури укладення шлюбного договору. Зокрема, перевіряється не лише факт нотаріального посвідчення, але й дієздатність сторін на момент укладення, відсутність впливу насильства, погрози чи обману. При цьому важливе значення має волевиявлення сторін та його відповідність їхній внутрішній волі.
Друге. При оцінці умов договору суди звертають увагу на збалансованість прав та обов’язків сторін. Навіть якщо сторони формально погодили певні умови, суд може визнати їх недійсними, якщо вони створюють істотний дисбаланс у правовому становищі подружжя.
Третє. Суди ретельно досліджують часові межі укладення договору та виникнення спору. Особлива увага приділяється випадкам, коли шлюбний договір укладається безпосередньо перед поданням позову кредиторами або напередодні розірвання шлюбу.
Четверте. При розгляді спорів суди аналізують не лише формальний зміст договору, але й фактичну поведінку сторін після його укладення. Важливим є питання реального виконання умов договору та відповідності поведінки сторін його положенням.
П’яте. Принципове значення має розмежування зміни правового режиму майна та передачі права власності. Суди визнають недійсними умови договору, які фактично спрямовані на приховану передачу права власності на майно, що підлягає державній реєстрації.
Шосте. Суди приділяють особливу увагу питанню добросовісності сторін при укладенні договору. Зокрема, перевіряється відсутність наміру уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами або інших зловживань правом.
Сьоме. При оцінці доказів суди виходять з принципу змагальності процесу. Сторона, яка заявляє про недійсність договору, повинна надати належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог. Припущення та ймовірності не беруться до уваги.
Всі ці аспекти слід враховувати як при укладенні шлюбного договору, так і при підготовці до судового спору щодо його дійсності чи виконання умов. Розуміння підходів судів до оцінки шлюбних договорів дозволяє ефективніше захищати права та інтереси сторін у таких справах.
Які умови шлюбного договору найчастіше визначаються недійсними
На основі системного аналізу судової практики можемо виділити найбільш поширені умови шлюбних договорів, які визнаються судами недійсними.
Передача права власності на майно, що підлягає державній реєстрації. Суди послідовно визнають недійсними положення договорів, де передбачається автоматичний перехід права власності на нерухоме майно чи транспортні засоби від одного з подружжя до іншого. Така практика ґрунтується на прямій забороні, встановленій частиною 5 статті 93 Сімейного кодексу України.
Умови про повне позбавлення одного з подружжя права на майно, набуте в шлюбі. Верховний Суд чітко визначив, що положення договору, згідно з якими все майно, набуте в шлюбі, визнається особистою власністю лише одного з подружжя, створюють надзвичайно невигідне матеріальне становище для іншого.
Положення про відмову від майбутніх прав. Недійсними визнаються умови, де один з подружжя відмовляється від права на набуття у майбутньому будь-якого майна або від права вимагати поділу спільного майна.
Умови про обмеження дієздатності. Суди визнають недійсними положення, які обмежують право одного з подружжя самостійно розпоряджатися своїм особистим майном або забороняють укладати певні види правочинів без згоди іншого з подружжя.
Положення щодо особистих немайнових прав. Недійсними визнаються умови, які намагаються регулювати особисті відносини подружжя (наприклад, вибір місця проживання, спілкування з родичами, релігійне виховання дітей).
Умови про зменшення обсягу прав дитини. Суди однозначно визнають недійсними положення, які прямо чи опосередковано обмежують майнові права дітей або змінюють встановлений законом порядок утримання дітей.
Фраудаторні умови. Визнаються недійсними положення договорів, які очевидно спрямовані на уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами, особливо якщо договір укладено після відкриття виконавчого провадження.
Умови про безумовну відмову від утримання. Суди критично ставляться до положень, де один з подружжя повністю відмовляється від права на утримання без будь-якої компенсації, особливо якщо це стосується непрацездатного подружжя.
Важливо зазначити, що недійсність окремих умов шлюбного договору не завжди призводить до недійсності договору в цілому. Суди часто застосовують принцип збереження сили договору в частині, що не суперечить закону.
Як правильно формулювати умови договору, щоб мінімізувати ризики визнання його недійсним
На основі проаналізованої судової практики, можемо визначити основні рекомендації щодо формулювання умов шлюбного договору для мінімізації ризиків визнання його недійсним.
При формулюванні умов про правовий режим майна важливо чітко розмежовувати режим майна, набутого до та після укладення договору. Слід уникати формулювань про “передачу права власності”, натомість використовувати конструкцію “визначення правового режиму майна”. У разі встановлення режиму спільної часткової власності необхідно конкретно визначати частки.
Особливу увагу варто приділити формулюванням щодо утримання подружжя. Доцільно встановлювати об’єктивні критерії виникнення права на утримання, визначати конкретні розміри та строки виплат. При цьому важливо передбачити механізм індексації сум утримання та компенсаційні механізми при відмові від утримання.
При визначенні порядку поділу майна рекомендується уникати абсолютних формулювань про передачу всього майна одному з подружжя. Натомість варто встановлювати справедливі критерії розподілу майна з урахуванням компенсаційних виплат при нерівномірному розподілі.
Щодо стилістики договору, важливо використовувати чіткі та однозначні формулювання, уникати оціночних понять та неконкретних термінів. Доцільно детально описувати механізми реалізації прав та обов’язків, надавати визначення специфічним термінам.
З процедурної точки зору рекомендується детально фіксувати наміри сторін у преамбулі договору, включати положення про добровільність укладення, передбачати механізми вирішення спорів та порядок внесення змін.
Такий комплексний підхід до формулювання умов шлюбного договору значно знижує ризики його оспорювання та створює надійну основу для захисту прав та інтересів подружжя.
Сьогодні на цьому все. Слава Україні, слава Збройним Силам України