Поговоримо про особливо болючу тему – зраду України під час війни. Wе не просто юридичний термін чи параграф кримінального кодексу. Це свідомий вибір допомагати тим, хто вбиває твоїх співгромадян, руйнує твоє місто, несе смерть та страждання. Ось позиція засудженої колаборантки, що переспоживала російської пропаганди і кримінальну справу якої ми проаналізуємо: “Я много читаю, что происходит на Украине ещё с Союза. И все эти 30 лет независимости целенаправленно Запад и США готов или Украину как врага для россии”.
Мене звати Валерій Пономаренко, я адвокат, і це 30 епізод юридичного подкасту від Ваш Юрист, де ми розберемо кримінальну справу харківської колаборантки, яка добровільно стала очима та вухами ворога у прифронтовому Харкові.
Ця справа важлива для розуміння природи колабораціонізму, бо показує, як деструктивні антиукраїнські погляди, що формувалися роками, під час війни перетворюються на конкретні злочинні дії. Одна людина, яка передає ворогу інформацію про місто, може поставити під загрозу життя тисяч співгромадян. Кожна передана фотографія наслідків обстрілів, кожен допис про розташування блокпостів – це потенційна допомога ворогу в плануванні наступних атак.
Хто ж ця жінка, що свідомо обрала шлях зради? Її шлях до співпраці з ворогом почався задовго до повномасштабного вторгнення. Ще у 2014 році вона була активною учасницею харківського антимайдану, відвідувала проросійські мітинги біля пам’ятника Леніну та сепаратистський з’їзд у Палаці спорту після втечі Януковича. Власне набір ознак стандартний. Тоді її антиукраїнські погляди вже сформувалися остаточно.
Показово, що навіть зараз, опинившись на лаві підсудних, вона відкрито заявляє, що не хоче бути громадянкою України. В її свідомості Україна постає винною у війні через “немудре правління”. Така перенасичена мудра харків’янка. Її позиція є яскравим прикладом глибокого отруєння російською пропагандою, коли людина повністю втрачає зв’язок з реальністю та починає виправдовувати агресора.
Її вибір на користь ворога був абсолютно свідомим. У січні 2024 року вона сама ініціювала контакт з російським воєнкором через заборонену соціальну мережу “ВКонтакте”. При цьому вона чудово розуміла, що для доступу до забороненої мережі потрібно використовувати VPN. Тобто технічно підготувалася до співпраці з ворогом. Це була не випадковість, а продуманий крок людини, яка зробила свій вибір на користь агресора.
З точки зору конфліктології та соціальної психології, феномен колаборації під час війни – це складний соціально-психологічний процес трансформації лояльності індивіда від власної держави до держави-агресора. У науковій літературі це явище описується терміном “транзитивна деформація громадянської ідентичності”.
У випадку Артьоменко ми спостерігаємо класичний приклад “проактивної колаборації” – добровільного переходу на бік ворога без примусу чи окупації території. В теорії національної безпеки такий тип колаборантів вважається особливо небезпечним через високий рівень внутрішньої мотивації та ініціативності.
Історично подібні випадки описані ще Тацитом, де він аналізує феномен “проскрипційних інформаторів” – громадян, які добровільно надавали інформацію ворогам Риму.
У військовій психології це явище описується терміном “автохтонна агентура” – місцеві жителі, які стають агентами впливу ворога. При цьому критично важливим є процес “когнітивної реструктуризації” – зміни системи цінностей, коли зрада починає сприйматися як морально виправдана дія.
Тепер повернемося до Надії Артьоменко
Як встановив суд, для конспіративного спілкування Артьоменко та російський воєнкор перейшли з ВКонтакте до месенджера Telegram. У матеріалах справи детально задокументовано її системну роботу на ворога. Використовуючи мобільний телефон Galaxy A52 з двома сім-картами, вона регулярно передавала інформацію, яка могла допомогти агресору в плануванні атак на Харків.
Особливу увагу Артьоменко приділяла стратегічним підприємствам міста. У вироку зафіксовано, як 7 лютого 2024 року о 21:34 російський пропагандист запитав: “
Не известно ли вам, работают ли на данное время заводы имени Малышева и харьковский тракторный заводы?”.
Для збору інформації вона використовувала свої зв’язки, зокрема розпитувала свого 77-річного дядька, який все життя пропрацював на заводі Малишева.
У січні 2024 року вона отримала від своєї знайомої та передала ворогу фотографії пошкодженого заводу Малишева. При цьому її не зупинило, що воєнкор прямо написав:
“Спасибо вам. Информация очень интересная, я передам её куда следует“.
Як встановлено у суді, 29 лютого 2024 року о 10:17 Артьоменко повідомила росіянам: “Сегодня прочитала в местном чате. Вчера в районе Клочковской было много полиции, останавливали людей, проверяли и фотографировали документы, машины. Записывали номера телефонов… И спрашивали, общаются ли люди с россиянами.” Таким чином вона розкривала деталі контрдиверсійних заходів наших правоохоронців.
12 березня 2024 року о 12:06 вона написала: “У нас 3-дневный рейд начался. Установили по городу много новых блокпостов. Тормозят машины, проверяют документы и телефоны. Полиция. Типа контрдиверсионные мероприятия.” Ця інформація могла допомогти ворожій агентурі уникати перевірок.
Найцинічнішим є епізод, коли після ракетного удару по Харкову 20 березня 2024 року вона дізналася, що росіяни “промахнулися” і влучили не в той об’єкт. 26 березня о 15:43 Артьоменко написала: “Посмотрела я карту подробно. Если целью, как пишут в группе выше, был ПАК, то ваши не в то здание попали… а в соседнее“. Після цього надіслала точні координати потрібної будівлі через скріншоти Google Maps.
Паралельно вона активно поширювала ворожу пропаганду. У своїх повідомленнях, зафіксованих судом, стверджувала що “Россию вынудили начать военные действия“, що “украинские власти несут полную ответственность за провокацию“, що “за Украиной нет Правды“. Це повністю відповідало наративам російської пропаганди.
Її злочинна діяльність тривала до початку квітня 2024 року. 1 квітня о 19:57 вона написала останнє повідомлення в соцмережі: “Меня взломали в ТГ. Удаляю аккаунт… У меня там компромата выше крыши“. Це зізнання яскраво демонструє, що вона чудово розуміла злочинний характер своїх дій. Невдовзі її було затримано правоохоронцями.
Проаналізуємо деякі виправдання Артьоменко, які демонструють класичний приклад людини, повністю отруєної російською пропагандою. Її свідомість настільки викривлена багаторічним споживанням ворожих наративів, що вона втратила здатність критично оцінювати реальність.
Наприклад, наратив – “Україна сама винна”. В суді вона заявила: “Україна сама винна у цій війні, оскільки правління в Україні не мудре”. Це типовий приклад звинувачення жертви. Тут ми спостерігаємо класичний прояв віктимблеймінгу у його найбільш деструктивній формі – на рівні державного виправдання агресії. В кримінології та віктимології це явище визначається як атрибуція провини постраждалій стороні, що використовується агресором для легітимізації власних протиправних дій.
Її теза “Україна сама винна у цій війні через немудре правління” є характерним прикладом інверсії причинно-наслідкових зв’язків у правовій площині. Застосовуючи методологію правового аналізу за Гансом Кельзеном, можемо констатувати, що обвинувачена використовує т.зв. “регресивну атрибуцію відповідальності” – тобто переносить відповідальність з фактичного агресора на жертву через надумані передумови.
Таким чином, віктимблеймінг у виконанні Артьоменко виходить за межі простого перекладання відповідальності і стає інструментом легітимізації воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що значно підвищує суспільну небезпечність її дій як колаборантки.
В аргументації Артьоменко ми також бачимо класичний приклад теологічної маніпуляції та сакралізації політичного насильства. З точки зору релігієзнавства та політичної теології, її апеляція до “пророцтв старців” демонструє використання т.зв. “сакрального виправдання” для легітимізації військової агресії.
Коли вона стверджує “За Украиной нет Правды… как православный человек я знакома с наставлениями”, ми спостерігаємо феномен, який релігієзнавці називають “інструменталізацією релігійного дискурсу” – використання релігійної риторики для обґрунтування суто політичних цілей. При цьому відбувається свідоме ігнорування фундаментальних християнських постулатів про неприпустимість вбивства та насильства.
Особливо показово, що Артьоменко повністю нехтує позицією Вселенського Патріархату, помісних православних церков та навіть рішеннями Всеправославної наради в Аммані, які однозначно засудили російську агресію як порушення не лише міжнародного права, але й християнських заповідей. Натомість вона вибірково посилається на маргінальні “пророцтва”, які відповідають наративам російської пропаганди.
З точки зору канонічного права, така підміна християнських цінностей політичними конструктами є прямим порушенням догматичних основ православ’я. Використання релігії як інструменту виправдання військової агресії підпадає під визначення “духовного насильства”, що засуджується всіма традиційними християнськими конфесіями.
Таким чином, релігійна аргументація Артьоменко є не просто маніпулятивною – вона демонструє глибоку деформацію релігійної свідомості під впливом політичної пропаганди, коли сакральні поняття використовуються для легітимізації воєнних злочинів.
Давайте детально розберемо докази, які були досліджені в суді по справі Надії Артьоменко. Матеріали справи містять вражаючий обсяг задокументованих фактів її злочинної діяльності.
Ключовим доказом став протокол результатів негласної слідчої дії від 4 квітня 2024 року, під час якої було знято інформацію з її листування в Telegram. Правоохоронці отримали повний доступ до її переписки з російським воєнкором, яку вона вела з мобільного телефону Galaxy A52. У матеріалах справи детально зафіксовані дати, час та зміст кожного повідомлення.
Наприклад, 7 лютого о 22:50 та 22:52 вона писала про завод Малишева: “Насчёт ХТЗ не знаю”, “Видела информацию, что на Малышева сегодня были прилёты. Попробую завтра узнать у знакомых, но, скорее всего, никто подробностей не скажет. Им строго запрещено, насколько я понимаю”.
Особливо важливі повідомлення від 9 лютого о 13:31 та 13:48, де вона детально описує пошкодження заводу: “Добрый день! По заводу ничего толком не удалось узнать. Не распространяются люди. Зарплату платят. Насчёт повреждений – в одном цеху (где знакомая работает) выбиты стёкла…” і “Это ещё в январе было. Тогда попали 2 ракеты, были большие разрушения. Они разбирали завалы, что-то там ремонтировали“.
В суді були допитані свідки. Зокрема, її дядько – працівник заводу Малишева, підтвердив факти спілкування з нею. Важливі свідчення дала її знайома, яка розповіла про їхнє знайомство у 2014 році біля Палацу спорту під час з’їзду. Саме цей свідок передала Артьоменко фотографії пошкодженого заводу, які та переслала російському воєнкору.
Цікаві свідчення надала медичний директор місцевої поліклініки. Вона підтвердила, що фотографії заводу були зроблені з вікна медзакладу на третьому або четвертому поверсі. Характерною прикметою на фото було дерево “Абрикос”, яке росте на території поліклініки.
Під час обшуку у квартирі Артьоменко на вулиці Героїв Праці було вилучено її мобільний телефон Galaxy A52 із двома сім-картами. Експертиза телефону виявила листування у ВКонтакте та видалений акаунт у Telegram.
Надзвичайно важливим доказом став висновок судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи №12-23/5/17-А/23 від 3 квітня 2023 року. Експерти проаналізували її повідомлення та підтвердили наявність:
- виправдовування та визнання правомірною збройної агресії РФ проти України
- заперечення тимчасової окупації частини території України
- заперечення збройної агресії РФ проти України
Окремим блоком доказів стали матеріали про особу російського воєнкора. Суд отримав довідки від Департаменту контррозвідки СБУ, Державної прикордонної служби України та інших органів, які підтверджували його роль у російській пропаганді. Було досліджено його діяльність у ЗМІ – виступи на телеканалах “Первый канал”, “Россия 1”, ведення Telegram-каналу з 19 тисячами підписників.
Важливими речовими доказами стали фотографії та скріншоти, які Артьоменко надсилала воєнкору:
- фото пошкодженого заводу Малишева
- скріншоти з Google Maps із позначками об’єктів
- скріншоти оголошень про вакансії на підприємствах
- відео наслідків ракетних ударів по місту
Суд також дослідив листування Артьоменко з її знайомою, де вона 8 травня 2022 року писала про “неминучість війни” та звинувачувала Захід у підготовці України як “ворога для Росії”. Ці повідомлення стали доказом її проросійських поглядів ще до початку активної колабораційної діяльності.
Сукупність всіх цих доказів створила повну картину свідомої та систематичної співпраці Артьоменко з ворогом. Особливо важливо, що докази охоплюють тривалий період – від її антиукраїнської діяльності у 2014 році до активної допомоги агресору у 2024 році. Це спростовує її заяви про випадковість контактів з ворогом чи про намагання “допомогти харків’янам”.
Після встановлення всіх обставин справи, суд перейшов до вирішення питання про покарання для Надії Артьоменко. І тут варто детально розглянути, як суд оцінив її дії та чому призначив саме таке покарання.
У Московському районному суді міста Харкова Артьоменко визнала свою вину лише частково. Вона підтвердила факт спілкування з російським воєнкором, але намагалася виправдати свої дії тим, що нібито “має право спілкуватися з представниками країни-агресора” і передавала лише “загальнодоступну інформацію”.
Суд, однак, не прийняв цих пояснень. У вироку чітко зазначено: для кваліфікації дій за частиною 6 статті 111-1 КК України (колабораційна діяльність) не вимагається доведення факту передачі саме секретної інформації. Важливим є сам факт систематичної інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором.
Щодо обвинувачень у виправдовуванні збройної агресії РФ (частини 1 та 3 статті 436-2 КК України), Артьоменко своєї вини не визнала взагалі. Вона стверджувала, що має право на власну думку та може висловлювати її в приватному спілкуванні. Але суд справедливо зазначив: хоча Конституція гарантує право на свободу думки і слова, це право може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки та територіальної цілісності.
Суд ретельно оцінив всі докази – протоколи негласних слідчих дій, результати експертиз, показання свідків, речові докази. Особливу увагу приділили висновку лінгвістичної експертизи, яка підтвердила наявність у повідомленнях Артьоменко ознак виправдовування агресії РФ та заперечення окупації українських територій.
У вироку підкреслено, що злочини проти основ національної безпеки України, вчинені під час воєнного стану, мають підвищену суспільну небезпеку. Адже такі дії шкодять правопорядку, встановленому Конституцією та законами України.
Суд не знайшов жодних обставин, які пом’якшують покарання. Натомість було враховано, що Артьоменко діяла умисно, мала чітко виражені українофобські переконання та негативне ставлення до української влади і народу. Навіть під час судового розгляду вона не змінила своїх переконань.
За сукупністю злочинів суд призначив Артьоменко покарання у вигляді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Додатково їй заборонено протягом 15 років обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та органах, що надають публічні послуги.
Цей вирок став чітким сигналом – зрада під час війни матиме серйозні наслідки, а спроби виправдати свої злочинні дії “правом на власну думку” не будуть прийняті судом.
З точки зору контррозвідувальної теорії та психології вербування, випадок Артьоменко демонструє класичну модель “ініціативного агента” з подальшою його розробкою за методом “поступового заглиблення”.
Спочатку вона сама ініціювала контакт, що у спецслужбах називається “ініціативним підходом”. Це найбільш цінний для розвідки тип агента, оскільки його мотивація базується на внутрішньому переконанні, а не на примусі чи матеріальній зацікавленості. В теорії оперативної роботи такі агенти вважаються найбільш надійними та продуктивними.
Далі ми бачимо класичний прийом “легендування контакту” – перехід у більш захищений канал комунікації (Telegram).
Особливу увагу варто звернути на техніку “поступового підвищення рівня запитів”. Спочатку – прості питання про загальну ситуацію, потім – про конкретні підприємства, і нарешті – пряме прохання про надання координат цілей. Це відповідає теорії “психологічних сходинок” у вербувальній роботі, коли агент поступово втягується у все серйозніші форми співпраці.
Таким чином, хоча формально Артьоменко не проходила класичну процедуру вербування, фактично вона була професійно розроблена як джерело розвідувальної інформації з використанням класичних методик роботи з агентурою.
Справа харківської колаборантки Надії Артьоменко показує нам кілька важливих речей про природу зради та її наслідки для суспільства.
Передусім, ми побачили, як саме працює механізм колаборації. Це не просто якась абстрактна “допомога ворогу”. Це конкретні дії – передача інформації про блокпости, фотографування наслідків обстрілів, повідомлення про роботу стратегічних підприємств. Кожна така дія потенційно могла призвести до нових жертв серед харків’ян, до нових руйнувань, до полегшення роботи ворожої агентури в місті.
Особливо важливо розуміти, що зрада не виникає раптово. У випадку з Артьоменко ми бачимо довгий шлях – від участі в антимайдані у 2014 році до активної співпраці з ворогом у 2024-му. Це десять років свідомого вибору проросійської позиції, споживання ворожої пропаганди, формування антиукраїнських поглядів.
Ціна такої зради для суспільства вимірюється не тільки потенційними жертвами від переданої ворогу інформації. Це ще й підрив довіри в суспільстві, руйнування відчуття безпеки. Коли твоя сусідка може виявитися інформаторкою ворога – це створює атмосферу недовіри та підозрілості.
Саме тому справедливе покарання колаборантів є критично важливим. Вирок Артьоменко – 11 років позбавлення волі – це чіткий сигнал всім, хто міг би спокуситися на співпрацю з ворогом. Це демонстрація того, що українська держава здатна виявляти та карати зрадників навіть у прифронтовому місті.
І повернемось до даної фрази Артьоменко з вироку: Я много читаю, что происходит на Украине ещё с Союза. И все эти 30 лет независимости целенаправленно Запад и США готовили Украину как врага для России.
Це твердження Артьоменко яскраво демонструє викривлену логіку людини, повністю зараженої російською пропагандою. “Захід готував Україну як ворога для Росії”? Ні – це сама Росія методично перетворювала українців на своїх ворогів. Не Захід запускав ракети по Харкову, не США бомбили Маріуполь, не НАТО вбивало мирних жителів у Бучі.
Якщо хтось і зробив все можливе, щоб українці ненавиділи Росію – то це сама Росія. Своїми ракетами по пологових будинках, своїми тортурами цивільних, своїми масовими могилами в окупованих містах, своїми фільтраційними таборами, своїм викраденням українських дітей.
Коли ракети прилітають у твій дім – тебе не потрібно “готувати” бути ворогом агресора. Коли твої рідні гинуть під уламками будинку – тебе не треба “налаштовувати” проти вбивць. Коли твоє місто стирають з лиця землі – ти не потребуєш “західної пропаганди”, щоб зрозуміти, хто твій ворог.
І найбільша іронія в тому, що Артьоменко, звинувачуючи Захід у “підготовці ворога”, сама допомагала Росії вбивати харків’ян – своїх сусідів, земляків, співгромадян. Допомагала тим, хто зробив все можливе, щоб кожен українець на генетичному рівні зрозумів, що росія це ворог, який прийшов знищити українське.
Цим важливим висновком ми завершуємо сьогоднішній епізод. Слава Україні, слава Збройним Силам України!