Автор подкасту – Адвокат Пономаренко Валерій
текстова версія подкасту:
Щорічно з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства» з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.
Мене звати Валерій Пономаренко, я адвокат і це черговий епізод юридичного подкасту спеціально для сайту Ваш Юрист.
Сьогодні розповім Вам про закон про посилення відповідальності за домашнє насильство, що набуває чинності 19 грудня 2024 року.
Нововведення суттєво посилюють відповідальність за домашнє насильство. На жаль, ця проблема залишається гострою для України, і статистика це підтверджує.
Лише за десять місяців 2024 року Національна поліція склала понад 130 тисяч протоколів щодо домашнього насильства. Просто уявіть цей обсяг – це приблизно 430 випадків щодня. І це лише ті випадки, про які стало відомо правоохоронцям. На обліку наразі перебувають майже 112 тисяч осіб, які вчинили насильство. За кожною з цих цифр – реальні людські долі, зруйновані сім’ї, травмовані діти.
Закон суттєво розширює можливості захисту постраждалих осіб.
Перша важлива зміна – це збільшення строку давності притягнення до відповідальності. Тепер за вчинення домашнього насильства правопорушника можна притягнути до відповідальності протягом шести місяців з дня вчинення правопорушення, а не трьох, як було раніше. Це надзвичайно суттєво, адже часто жертви не відразу знаходять в собі сили звернутися за допомогою, а суди в свою чергу не завжди встигають розглянути адмінматеріал протягом 3 місяців. Тож завдяки цій зміні шансів бути притягнутим до відповідальності у правопорушника стає значно більше.
Друга суттєва зміна стосується строку затримання кривдника. Раніше максимальний термін становив три години, що було абсолютно недостатньо. Тепер же поліція отримала право затримувати на строк до 12 годин для встановлення особи та з’ясування обставин правопорушення. Це критично важливий час для забезпечення безпеки потерпілої особи та збору доказів.
Для порівняння у різних країнах підходи до термінів затримання кривдників суттєво відрізняються:
У Великій Британії діє система захисних приписів двох рівнів:
- Поліція може негайно видалити кривдника з дому на 48 годин
- Протягом цих 48 годин справа передається до суду
- Суд може видати довготривалий захисний припис, який забороняє кривднику повертатися додому та контактувати з жертвою до 28 днів
У Німеччині:
- Поліція має право негайно видалити кривдника з помешкання на 10-14 днів
- Цей термін може бути продовжений судом до 6 місяців
- Протягом початкового періоду (10-14 днів) потерпіла особа може звернутися до суду за довгостроковим захисним приписом
В Італії:
- Поліція має право негайного затримання на 48 годин
- Прокурор повинен протягом 48 годин звернутися до суду для підтвердження арешту
- Суд може видати заборонний припис тривалістю до 1 року
Порівняно з цими прикладами, український термін у 12 годин виглядає досить обмеженим. Однак це значний прогрес порівняно з попередніми 3 годинами. Важливо розуміти, що в більшості розвинених країн акцент робиться не стільки на затриманні, скільки на можливості термінового видалення кривдника з місця проживання на тривалий термін задля убезпечення постраждалої особи.
Світова практика йде шляхом забезпечення довготривалого захисту потерпілих, а не короткочасної ізоляції кривдника. Україна, на жаль, дещо спізнюється. Однак саме за для захисту слабшого відповідно в межах діючого законодавства Держава отримала монополію на застосування сили.
Особливу увагу хочу звернути на абсолютно нову статтю 173-6, яка вводить відповідальність за насильство за ознакою статі. Це діяння визначається як умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, спрямованих проти особи через її належність до певної статі чи стереотипні уявлення про соціальні ролі. За такі дії передбачено штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадські роботи, або виправні роботи. При повторному порушенні санкції посилюються аж до адміністративного арешту.
Перш за все, слід проаналізувати визначеність складу цього правопорушення. З одного боку, законодавець намагається максимально широко охопити різні прояви дискримінації за статевою ознакою, що відповідає сучасним правовим тенденціям. Проте формулювання “стереотипні уявлення про соціальні ролі” викликає певні застереження з точки зору юридичної техніки. Воно є достатньо розмитим і може створювати складнощі у правозастосуванні. Особливо гострим є питання доведення мотиву правопорушення, пов’язаного з такими стереотипними уявленнями.
Принцип правової визначеності, який є одним із основоположних принципів права, думаю має певні питання до цієї норми. Складність об’єктивного встановлення зв’язку між протиправними діями та “стереотипними уявленнями” може призвести до неоднакового тлумачення норми. Це створює ризики як для потерпілих, так і для потенційних правопорушників, оскільки межі протиправної поведінки можуть бути розмитими.
Окремою проблемою постає питання доказової бази. Як довести причинно-наслідковий зв’язок між діями правопорушника та статевою приналежністю потерпілої особи? Як встановити, що дії були спрямовані саме проти особи через її належність до певної статі? Ці питання потребують розробки чітких методичних рекомендацій для правоохоронних органів та формування усталеної судової практики.
Важливим аспектом є співвідношення нової норми з уже існуючими. Може виникати конкуренція з нормами про домашнє насильство та дискримінацію. Правозастосовним органам доведеться виробити чіткі критерії розмежування цих правопорушень, щоб забезпечити ефективний захист прав потерпілих.
Щодо санкцій, передбачених статтею, то вони виглядають досить збалансованими. Штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів може мати превентивний ефект, хоча і не для всіх верств населення. Наявність альтернативних санкцій у вигляді громадських та виправних робіт дає суду можливість індивідуалізувати покарання залежно від конкретних обставин справи. Посилення відповідальності за повторне правопорушення цілком відповідає загальним принципам адміністративного права.
Превентивний аспект цієї норми також заслуговує на увагу. Сама наявність такої статті в КУпАП може мати стримуючий ефект та сприяти формуванню культури гендерної рівності в українському суспільстві. Крім того, введення такої норми є важливим кроком у виконанні міжнародних зобов’язань України, зокрема в рамках Стамбульської конвенції.
Ще одне важливе нововведення – стаття 173-7, яка встановлює адміністративну відповідальність за сексуальні домагання. Закон чітко визначає це поняття як умисні образливі дії сексуального характеру, виражені вербально або невербально, в тому числі з використанням електронних комунікацій. Особливо суворе покарання передбачене за домагання щодо особи, яка перебуває у матеріальній чи службовій залежності від правопорушника.
Впровадження адміністративної відповідальності за сексуальні домагання через нову статтю є важливим кроком у розвитку українського законодавства, проте викликає низку правових питань, які варто розглянути.
Насамперед варто відзначити, що до цього моменту поняття сексуальних домагань існувало в українському законодавстві лише декларативно – в Законі “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Встановлення конкретної відповідальності за такі дії є логічним продовженням розвитку правової системи та приведенням її у відповідність до міжнародних стандартів.
Законодавець спробував максимально чітко визначити об’єктивну сторону правопорушення, включивши як вербальні, так і невербальні дії сексуального характеру. Особливо важливим є включення електронних комунікацій до способів вчинення правопорушення, що відповідає сучасним реаліям. Однак виникає питання щодо меж тлумачення поняття “образливі дії сексуального характеру” та критеріїв їх визначення.
З точки зору юридичної техніки, формулювання статті створює певні виклики для правозастосування. Зокрема, постає питання про те, як саме встановлювати “образливий” характер дій, адже це досить суб’єктивний критерій. Що для однієї особи може бути образливим, інша може сприймати як нейтральну поведінку. Тому виникають ризики як надмірно широкого, так і надмірно вузького тлумачення норми.
Кваліфікуючою ознакою правопорушення є вчинення його щодо особи, яка перебуває у матеріальній чи службовій залежності від правопорушника. Це положення є надзвичайно важливим, оскільки враховує реальні життєві ситуації, коли жертва часто не може протидіяти домаганням через страх втратити роботу чи інші негативні наслідки. Однак тут також виникають питання щодо визначення характеру та ступеня такої залежності.
Процесуальний аспект доказування таких правопорушень також викликає занепокоєння. Як саме фіксувати факт домагань? Які докази можуть вважатися достатніми? Особливо складним це питання постає у випадку вербальних домагань, які часто відбуваються без свідків. Хоча включення електронних комунікацій до способів вчинення правопорушення частково вирішує проблему доказування, оскільки залишає цифрові сліди.
Санкції, передбачені статтею, є диференційованими та враховують можливість повторного вчинення правопорушення. Це відповідає загальним принципам адміністративного права та створює механізм градації відповідальності залежно від тяжкості та повторюваності порушення.
Загалом, попри певні недоліки юридичної техніки, введення адміністративної відповідальності за сексуальні домагання є важливим кроком у розвитку системи захисту прав людини в Україні. Ця норма створює правову основу для протидії такому негативному явищу та відповідає сучасним тенденціям розвитку законодавства розвинених країн.
Суттєво посилено відповідальність за невиконання термінового заборонного припису. Тепер це виділено в окрему статтю 173-8, яка передбачає відповідальність як за саме невиконання припису, так і за неповідомлення про місце свого тимчасового перебування. Це потрібний інструмент захисту потерпілих, адже раніше кривдники часто ігнорували такі приписи.
Введення окремої статті 173-8 щодо відповідальності за невиконання термінового заборонного припису є важливою новелою у системі протидії домашньому насильству, яка заслуговує детального правового аналізу.
Раніше відповідальність за невиконання термінового заборонного припису була частиною загальної статті про домашнє насильство, що створювало певні складнощі у правозастосуванні. Виділення цього порушення в окрему статтю підкреслює важливість даного захисного механізму та створює чіткішу правову конструкцію для притягнення порушників до відповідальності.
Новий підхід законодавця передбачає диференціацію відповідальності за два різні склади правопорушення. Перший – це неповідомлення про місце тимчасового перебування, за яке передбачено менш суворе покарання у вигляді попередження або незначного штрафу. Другий – безпосередньо невиконання самого припису, що тягне за собою більш серйозну відповідальність, включаючи можливість адміністративного арешту.
Такий підхід видається логічним з точки зору правової доктрини, оскільки враховує різний ступінь суспільної шкідливості цих діянь. Неповідомлення про місце перебування, хоча і створює перешкоди для контролю за виконанням припису, але само по собі не становить прямої загрози для потерпілої особи. Натомість невиконання самого припису може безпосередньо загрожувати безпеці жертви насильства.
Важливим аспектом нової норми є прогресивна шкала покарань за повторне невиконання припису. Якщо за перше порушення передбачено штраф від 20 до 30 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи чи адміністративний арешт до 10 діб, то за повторне порушення санкції суттєво зростають. Це має створити додатковий стримуючий ефект для потенційних порушників.
Проте практична реалізація цієї норми може зіткнутися з певними викликами. Зокрема, постає питання про механізм контролю за виконанням термінового заборонного припису. Як саме поліція має перевіряти дотримання заборони наближатися до потерпілої особи? Які докази можуть вважатися достатніми для притягнення до відповідальності? Ці питання потребують детальної регламентації на рівні відомчих інструкцій.
Також важливим є питання оперативності реагування на порушення припису. Адже головна мета цього інструменту – забезпечення негайного захисту потерпілої особи. Тому важливо, щоб механізм притягнення до відповідальності працював максимально швидко, не допускаючи затягування процесу розгляду справи.
Окремої уваги заслуговує питання ефективності передбачених санкцій. Чи достатнім є розмір штрафів для запобігання порушенням? Можливо, варто було б передбачити додаткові механізми впливу, наприклад, обов’язкове проходження корекційних програм у разі порушення припису.
Загалом, виділення відповідальності за невиконання термінового заборонного припису в окрему статтю є прогресивним кроком, який має посилити дієвість цього інструменту захисту постраждалих від домашнього насильства. Однак ефективність цієї норми значною мірою залежатиме від якості її практичного впровадження та готовності правоохоронної системи забезпечувати її неухильне виконання.
Надзвичайно важливою є нова норма щодо дітей. Тепер дитина, яка стала свідком домашнього насильства, автоматично визнається потерпілою особою, навіть якщо насильство безпосередньо щодо неї не застосовувалося. Це дає можливість надавати таким дітям необхідну психологічну та правову допомогу.
Посилено також роль суду в протидії домашньому насильству. Тепер у кожній постанові суд повинен обґрунтувати необхідність або відсутність необхідності направлення порушника на проходження корекційної програми. Це важливий крок до системної роботи з кривдниками та профілактики повторних правопорушень.
Щодо санкцій – вони також стали жорсткішими. За домашнє насильство щодо дитини передбачено підвищені штрафи – від 30 до 60 неоподатковуваних мінімумів, або громадські роботи до 50 годин, або адміністративний арешт. За повторне правопорушення протягом року штраф зростає до 60-80 неоподатковуваних мінімумів, а термін арешту – до 15 діб.
Беззаперечно, як практикуючий адвокат, визнаю, що ці зміни були вкрай необхідними. Раніше ми часто стикалися з ситуаціями, коли існуючих правових механізмів було недостатньо для ефективного захисту постраждалих. Тепер же і поліція, і суди отримали більше інструментів для протидії домашньому насильству.
Хочу звернутися до всіх, хто стикається з домашнім насильством: не варто мовчати! Тепер закон надає набагато більше можливостей для захисту. В Україні працює цілодобова гаряча лінія із попередження домашнього насильства 116-123 та гаряча лінія з питань протидії домашнього насильства 15-57, куди можна звернутися за допомогою. Діють мобільні групи реагування на випадки домашнього насильства.
Окремо хочу підкреслити важливість фіксації всіх випадків насильства. Збирайте докази, фіксуйте побої у медичних закладах, зберігайте листування та записи розмов.
Пам’ятайте, що допомога доступна, і тепер закон надає більше можливостей для захисту постраждалих. А ми, адвокати, готові надати необхідну правову підтримку та допомогу у відстоюванні прав.
Сьогодні це все. Слава Україні, слава Збройним Силам України.
Залишити відповідь