Автор подкасту – Адвокат Пономаренко Валерій
текстова версія подкасту:
Уявіть собі величну залу Високого суду Лондона. Грудень 2015 року. В цьому історичному приміщенні, де століттями вирішувались долі королівств та імперій, от-от розпочнеться одна з найдраматичніших фінансових битв сучасності. З одного боку – Україна, молода демократія на порозі революційних змін. З іншого – росія, яка вимагає повернення трьох мільярдів доларів.
Мене звати Валерій Пономаренко, я адвокат і це черговий випуск юридичного подкасту спеціально для сайту Ваш юрист.
Сьогодні ми розглянемо одну з найбільш резонансних фінансово-політичних справ останнього десятиліття – судовий процес між Україною та росією у Високому суді Лондона щодо так званого “боргу Януковича” на 3 мільярди доларів.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Грудень 2013-го. На вулицях Києва вирує Майдан. Сотні тисяч українців виходять на протести після того, як президент Янукович несподівано відмовляється підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.
Саме в цей драматичний момент, 17 грудня, майже непомітно для світових медіа, відбувається подія, наслідки якої ми відчуваємо й сьогодні. Україна випускає єврооблігації на суму 3 мільярди доларів. Покупець – росія.
Умови угоди були, м’яко кажучи, незвичайними. Давайте розберемо їх детальніше:
- Відсоткова ставка – 5% річних, що для України того часу було підозріло низькою
- Термін погашення – лише два роки, до грудня 2015
- Особлива умова – якщо державний борг України перевищить 60% ВВП, росія отримує право вимагати дострокового погашення
Тепер давайте зрозуміємо один ключовий момент – чому ці облігації з’явились саме на Лондонській біржі? Це не випадковість, і точно не простий збіг.
Коли інвестор купує облігації за англійським правом, він точно знає: якщо щось піде не так, його справу розглянуть за чіткими, перевіреними часом правилами. Тут немає місця для політичних ігор чи корупції.
Але в випадку з українськими облігаціями росія використала цю надійність англійського права як пастку. Вона розраховувала, що консервативні англійські суди просто подивляться на документи і скажуть: “Є борг? Треба платити!” Без урахування політичного контексту та обставин, за яких цей борг з’явився.
Тобто росія свідомо обрала Лондон, щоб загнати Україну в глухий кут: або плати попри всі обставини, або отримай репутацію ненадійного позичальника на міжнародних ринках. Але схоже ніхто не міг передбачити, що саме ця “залізобетонна” надійність англійського права зіграє несподівану роль у майбутньому процесі.
За цією стандартною процедурою випуску облігацій ховалася складна політична гра. росія запропонувала ці гроші Януковичу одразу після його відмови від євроінтеграції. Частина цієї суми – 1,6 мільярда доларів – вже наступного дня була спрямована на закупівлю російського газу через непрозорі схеми.
Тим часом на вулицях Києва протести наростали. Мало хто тоді міг передбачити, що ця фінансова операція стане предметом одного з найгучніших міжнародних судових процесів. Але експерти вже тоді помічали незвичайні деталі угоди. Швидкість її укладення, умови, політичний контекст – все вказувало на те, що це інструмент політичного впливу.
Але справжні наслідки цієї угоди стануть зрозумілими лише через кілька місяців, коли події в Україні набудуть абсолютно іншого характеру.
ПОЧАТОК КОНФЛІКТУ
Кінець січня 2014 року. Протести на Майдані тривають вже третій місяць, але ніхто ще не здогадується, наскільки близько Україна до докорінних змін. В уряді активно обговорюють використання щойно отриманих від росії трьох мільярдів. Частина грошей вже пішла на закупівлю газу, але всі розуміють – цих коштів недостатньо для порятунку економіки, яка стрімко котиться до прірви.
18-20 лютого ситуація різко загострюється. На вулицях Києва гинуть люди. Снайпери відкривають вогонь по протестувальниках. За три дні – понад сто загиблих. Їх назвуть “Небесною Сотнею”. 22 лютого Віктор Янукович тікає. Спочатку до Харкова, потім до Криму, а звідти – до росії.
Цілком очікувано росія, яка щойно позичила Україні три мільярди, раптом заявляє, що не визнає нову українську владу. Більше того – на території Криму з’являються “зелені чоловічки” – військові без розпізнавальних знаків. За лічені дні вони беруть під контроль ключові об’єкти півострова.
16 березня в Криму проводять так званий “референдум” – без міжнародних спостерігачів, під дулами автоматів. За два дні росія оголошує про включення півострова до свого складу. Світ шокований – вперше після Другої світової війни в Європі одна країна анексує територію іншої.
Але це ще не все. У квітні на сході України, в Донецькій та Луганській областях, починаються заворушення. Спочатку це виглядає як місцеві протести, але швидко переростає у збройний конфлікт. З’являються добре озброєні бойовики, військова техніка, яку постачає росія, хоча офіційно Москва заперечує свою причетність.
І ось тут виникає юридичний парадокс: країна, яка анексувала частину території України і підтримує сепаратистів на її сході, продовжує вимагати повернення боргу. Той самий борг, який був оформлений урядом, що втік, за кілька місяців до початку агресії.
Нова українська влада опиняється перед складним вибором: з одного боку – міжнародні зобов’язання і репутація на фінансових ринках, з іншого – необхідність фінансувати оборону країни та відновлювати економіку в умовах фактичної війни. І головне питання: чи можна вважати цей борг легітимним, якщо він був частиною плану з підриву української державності?
Це вже не просто фінансовий спір. Це питання стає частиною масштабного геополітичного конфлікту, де змішалися гроші, територія, суверенітет та міжнародне право. І саме ці події стануть основою для безпрецедентного судового процесу в Лондоні.
На початку грудня 2015 року, коли настав термін погашення облігацій, Україна приймає сміливе і безпрецедентне рішення – відмовляється виплачувати борг росії. Це став черговий з небагатьох випадків в історії, коли одна суверенна держава оголосила дефолт за боргом іншій суверенній державі.
Аргументація української сторони була обґрунтованою:
По-перше, Україна заявила, що борг був нав’язаний під примусом. Уряд Януковича погодився на нього лише після прямих погроз з боку росії згорнути торгівлю та застосувати інші форми економічного тиску, якщо Україна підпише Угоду про асоціацію з ЄС.
По-друге, сама структура угоди була незвичайною. Типовий суверенний борг зазвичай оформлюється як міждержавна позика. Натомість росія наполягла на використанні складної схеми з єврооблігаціями. Чому? Щоб мати можливість вимагати негайного погашення, якщо державний борг України перевищить 60% ВВП. Фактично, це була закладена “бомба уповільненої дії”.
По-третє, Україна вказала на пряму причинно-наслідкову залежність: отримання цього боргу -> відмова від євроінтеграції -> масові протести -> втеча Януковича -> анексія Криму -> війна на Донбасі. Все це було частиною єдиного плану з підриву української державності.
Представники України заявили, що не можуть повертати гроші країні, яка анексувала територію і веде проти України війну. Ці кошти підуть на посилення агресії.
Українська юридична команда підготувала потужну доказову базу. Були зібрані документи, які підтверджували політичний тиск, свідчення учасників переговорів, аналіз нестандартних умов угоди. Особливу увагу приділили тому, як росія використовувала різні інструменти тиску – від газових цін до торговельних обмежень.
Україна також наголошувала на принципі “чистих рук” у міжнародному праві – сторона, яка вчинила протиправні дії (анексія території), не може вимагати виконання контракту, пов’язаного з цими діями.
Це була не просто відмова платити – це був виклик усій системі міжнародного фінансового права. Україна фактично поставила питання: чи можна використовувати стандартні фінансові інструменти для прикриття агресії? І чи повинні суди захищати права кредитора, який сам порушив міжнародне право?
росія, звісно, назвала всі ці аргументи політичними маніпуляціями. Її позиція була простою: є борг, є документи, будь ласка, платіть. Але українська сторона розуміла: цей процес важливий не лише для вирішення питання про три мільярди доларів. Він мав стати прецедентом для захисту країн від фінансового тиску в майбутньому.
Цікаво, що більшість міжнародних експертів спочатку скептично поставилися до шансів України. Англійське право дійсно славиться своїм консервативним підходом до боргових зобов’язань. Але ніхто не міг передбачити, як саме розгорнеться ця юридична драма в залах лондонського суду.
СУДОВИЙ ПРОЦЕС
17 лютого 2016 року The Law Debenture Trust Corporation plc, яка діяла в інтересах росії, подала позов до Високого суду Лондона. Вимога була проста – стягнути з України 3 мільярди доларів плюс нараховані відсотки. Здавалося б, проста справа про повернення боргу перетворилася на один з найскладніших судових процесів у історії міжнародних фінансів.
Позиція росії була лаконічною та формальною:
- Це стандартна комерційна угода, оформлена через єврооблігації
- Усі документи підписані належним чином уповноваженими представниками України
- Термін погашення настав, а Україна не виконала свої зобов’язання
- Політичні аргументи не мають значення – борг є борг
- Англійське право традиційно захищає права кредиторів і не розглядає політичний контекст
Юрист російської сторони заявив у суді: “Це проста справа про несплату боргу. Всі інші аргументи – це спроба політизувати чисто комерційну угоду.”
Україна представила складну багаторівневу аргументацію:
- Доктрина “незаконного тиску” (duress):
- росія погрожувала торговельними санкціями
- Було припинено низку торговельних угод
- Штучно створювалися проблеми на митниці
- Піднімалися ціни на газ
- Порушення процедури:
- Кабмін України схвалив угоду за 15 хвилин без належного аналізу
- Не було проведено належної оцінки ризиків
- Умови були нав’язані російською стороною
- Доктрина “чистих рук”:
- Не можна вимагати виконання контракту, якщо сам порушуєш міжнародне право
- Анексія Криму та підтримка збройного конфлікту на Донбасі позбавляють росію права вимагати повернення коштів
- Концепція “державної необхідності”:
- Виплата боргу загрожує національній безпеці України
- Кошти можуть бути використані для фінансування агресії проти України
Представник України наголошував: “Цей борг був частиною ширшої стратегії з підриву суверенітету України. Ми маємо документальні підтвердження того, як кожен крок цієї операції був спланований для створення важелів впливу на Україну.”
Березень 2017 року став першим серйозним випробуванням для України. Високий суд Лондона підтримав позицію росії щодо прискореного рішення (Summary Judgment). Суддя Вільям Блер (старший брат колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера) вирішив, що справа достатньо очевидна і не потребує повного судового розгляду.
Україна негайно подала апеляцію, і у вересні того ж року Апеляційний суд призупинив виконання рішення про прискорений розгляд.
14 вересня 2018 року стало важливою датою для України. Апеляційний суд Англії:
- Скасував попереднє рішення Високого суду
- Визнав, що аргументи України щодо примусу заслуговують на повний судовий розгляд
- Погодився, що політичний тиск може бути підставою для визнання недійсним фінансового зобов’язання між державами
Це рішення створило важливий прецедент у міжнародному фінансовому праві.
13 грудня 2019 року Високий суд Англії та Уельсу відклав розгляд справи на невизначений термін. Це рішення було пов’язане з необхідністю детального вивчення нових доказів та аргументів сторін.
Наприкінці 2021 року справа дійшла до найвищої судової інстанції Великої Британії – Верховного суду. Цей етап став особливо важливим, оскільки рішення цього суду формують прецеденти, які потім впливають на всю судову систему країни.
Україна представила суду комплексну позицію захисту. Перш за все, українська сторона наголошувала на тому, що сам випуск облігацій відбувся з порушенням українського законодавства. Другим важливим аргументом став факт отримання боргу під примусом з боку росії. Окрім того, Україна стверджувала, що не мала належних повноважень на укладення такої угоди через порушення внутрішніх процедур. Особливий наголос робився на тому, що виплата боргу суперечить принципам міжнародного права через агресивні дії росії.
російська сторона продовжувала дотримуватися своєї попередньої лінії, наполягаючи на суто комерційному характері справи. Вона намагалася максимально відокремити питання боргу від політичного контексту, зосереджуючись на формальній правильності документів та дотриманні всіх процедур випуску облігацій.
Верховний суд приділив особливу увагу питанню своєї юрисдикції та можливості розгляду політичних аспектів у комерційному спорі. Це було принципове питання: чи може суд враховувати геополітичний контекст при розгляді фінансових зобов’язань між державами. Судді мали визначити, які саме дії можна кваліфікувати як незаконний тиск та як встановити причинно-наслідковий зв’язок між тиском та укладенням угоди.
Через пандемію COVID-19 слухання проходили в гібридному форматі, що додало певної специфіки процесу. Обидві сторони представили розширені письмові позиції, а суд заслухав експертів з міжнародного фінансового права. Це був перший випадок, коли справа такого характеру розглядалася на рівні найвищого суду країни.
Особливість цього етапу полягала в тому, що розгляд відбувався після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі, але до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Цей історичний контекст створював специфічні умови для оцінки аргументів сторін, особливо щодо політичного тиску та порушення міжнародного права.
Розгляд у Верховному суді став важливим етапом у формуванні нових підходів до оцінки міждержавних фінансових спорів. Вперше суд такого рівня мав визначити, як враховувати політичні фактори при розгляді комерційних спорів між державами. Хоча остаточне рішення було прийнято пізніше, саме під час цього етапу були сформульовані ключові правові позиції, які вплинули на подальший розвиток справи та можуть стати основою для розгляду подібних справ у майбутньому.
15 березня 2023 року Верховний суд Англії виніс важливе рішення. Суд відхилив два заперечення захисту, які стосувалися незаконності емісії єврооблігацій. Україна наполягала на тому, що зазначені цінні папери в грудні 2013 року випустили з порушенням внутрішнього законодавства. Проте суд визнав “достатніми та сильними” аргументи про те, що цей борг був узятий під примусом росії. Захист стверджував, що внаслідок погроз, здійснюваних РФ до випуску єврооблігацій, та актів економічної і військової агресії з її боку Україна була позбавлена права вибору і внаслідок примусу уклала угоду про отримання позики. Верховний суд Англії розглядав справу наприкінці 2021 року, до війни, тому повномасштабне вторгнення росії не враховувалося під час ухвалення цього рішення. Однак суд зазначив, що надалі не може ігнорувати цей факт і відправив справу на повторний розгляд у першу інстанцію англійського судочинства.
Унікальність справи
Справа створила серйозний виклик для англійського правосуддя. Суддям довелося вирішувати:
- Чи можуть політичні обставини впливати на виконання фінансових зобов’язань?
- Як застосовувати принципи комерційного права до відносин між суверенними державами?
- Чи можна розглядати анексію території як підставу для відмови від сплати боргу?
Особливу увагу привернув той факт, що росія обрала для подання позову комерційну структуру (The Law Debenture Trust), намагаючись представити спір як суто комерційний, хоча фактичним власником облігацій був російський суверенний фонд.
Ця справа стала першим випадком, коли суд такого рівня мав розглянути питання про те, як політичний тиск та порушення міжнародного права можуть впливати на дійсність фінансових зобов’язань між державами.
Щоб зрозуміти всю складність цієї справи, варто звернути увагу на особливості англійського права. Перш за все, англійське право дозволяє використовувати процедуру “Summary Judgment” – прискореного рішення. Саме цим інструментом спробувала скористатися росія, стверджуючи, що справа настільки очевидна, що не потребує повного судового розгляду. Це був тактичний хід, спрямований на те, щоб уникнути розгляду складних політичних аргументів української сторони.
Другий важливий аспект – це доктрина правоздатності держави. За англійським правом держава може виступати або як суверен, здійснюючи владні повноваження, або як приватна особа, укладаючи комерційні угоди. Це розмежування стало одним з центральних питань процесу: чи діяла росія як звичайний комерційний кредитор, чи використовувала свої суверенні повноваження для здійснення тиску?
Особливо важливим у процесі став аспект доказування. Україна мала довести не просто сам факт тиску, а й встановити чіткий причинний зв’язок між цим тиском та укладенням угоди. Потрібно було представити документальні підтвердження погроз та економічних санкцій. Виникло також складне питання про можливість використання розвідувальних даних як доказів у комерційному суді.
Апеляційний суд сформулював важливий принцип: якщо держава-кредитор здійснює незаконний тиск на державу-боржника, це може бути підставою для визнання договору недійсним, навіть якщо формально він оформлений як комерційна угода. Це рішення створило важливий прецедент, який може вплинути на майбутні подібні справи в міжнародному фінансовому праві.
Процес продемонстрував, як традиційне англійське комерційне право може адаптуватися до нових викликів міжнародних відносин, де фінансові інструменти часто використовуються як засоби політичного впливу. Це зробило справу важливою не лише для України та росії, але й для всієї системи міжнародного фінансового права.
ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ
Міжнародна спільнота експертів розділилася в оцінках цієї справи. Фінансові аналітики з провідних інвестиційних банків спочатку були переконані, що Україна не має шансів. Багато зазначали, що англійське право завжди було непохитним у питаннях боргових зобов’язань. Це його головна перевага для інвесторів. Але ця справа може змінити правила гри.
Юристи-міжнародники побачили в цій справі потенціал для формування нової судової практики. Вперше суд визнав, що порушення міжнародного права може впливати на дійсність фінансових зобов’язань. Це революційний момент для міжнародного права.
Політологи відзначили ширший контекст, вказуючи, що ця справа показує, як змінюється природа міжнародних конфліктів. Фінансові інструменти стають зброєю нарівні з військовою силою.
Вплив на міжнародну фінансову систему виявився значним. Великі інвестиційні фонди почали ретельніше аналізувати політичний контекст при купівлі державних облігацій. Рейтингові агентства розробили нові критерії оцінки суверенних боргів, враховуючи ризик політичного тиску.
Особливу увагу привернув той факт, що після цієї справи декілька країн внесли зміни до своїх стандартних договорів про випуск облігацій. З’явилися нові застереження про політичний тиск та порушення міжнародного права. Фактично, ринок визнав, що суверенний борг – це не просто фінансовий інструмент, а й потенційний інструмент геополітичного впливу.
Провідні юридичні фірми почали створювати спеціальні відділи, які займаються аналізом політичних ризиків у фінансових операціях. А світові фінансові центри, включаючи Лондон та Нью-Йорк, почали адаптувати свої правові системи до нових реалій, де чисто комерційний підхід не завжди може бути застосований до відносин між державами.
Загалом, ця справа стала каталізатором важливих змін у міжнародній фінансовій системі, змусивши переглянути традиційні підходи до суверенних боргів та ролі політичних факторів у фінансових відносинах між державами.
ВИСНОВКИ
Отже, справа “боргу Януковича” стала унікальним прецедентом у міжнародному фінансовому праві, який має вплив на відносини між державами.
Для України це не просто питання трьох мільярдів доларів. Це підтвердження того, що міжнародне право може захищати держави від фінансового тиску та маніпуляцій. Це також сигнал іншим країнам: фінансові інструменти не можуть безкарно використовуватися як зброя в геополітичних конфліктах.
В майбутньому це може мати далекосяжні наслідки: від зміни стандартних формулювань у міжнародних фінансових угодах до перегляду принципів надання та повернення міждержавних позик. Можливо, ми стаємо свідками формування нової парадигми у міжнародному фінансовому праві, де етичні та політичні аспекти стають такими ж важливими, як і суто комерційні.
Історія цього боргу показала: методи економічного колоніалізму, які успішно працювали в 1990-х та 2000-х роках, вже не є ефективними у 2020-х. Світ змінився, і міжнародне право почало адаптуватися до нових викликів, де фінансовий тиск може бути таким же агресивним, як і військова сила.
Сьогодні, коли росія перейшла від економічного тиску до відкритої військової агресії, ця справа набуває особливого значення. Вона демонструє, що міжнародна спільнота здатна розпізнавати та протидіяти спробам використання економічних інструментів для підриву суверенітету незалежних держав.
На сьогодні це все. Слава Україні, Слава Збройним Силам України.