Нещодавно Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі №320/46060/23, скасувавши індивідуальну податкову консультацію, в якій податковий орган фактично забороняв фізичним особам-підприємцям отримувати кошти від нерезидентів на свої закордонні рахунки в рамках підприємницької діяльності.
Цей випадок заслуговує детального аналізу, адже він стосується безпосередньо юридичного статусу коштів, які українські ФОПи отримують від своїх іноземних контрагентів. Ми з вами розглянемо суть конфлікту між підприємцем та фіскальним органом, проаналізуємо мотивацію суду та, що найголовніше, з’ясуємо практичні наслідки цього рішення для підприємницької спільноти.
В умовах глобалізації економіки та особливо під час воєнного стану, коли багато українських спеціалістів шукають можливості працювати з іноземними замовниками, питання належного оформлення міжнародних розрахунків та їх правильного оподаткування набуває особливої актуальності. Для багатьох ІТ-спеціалістів, фрілансерів, консультантів, експортерів креативних послуг — це питання не просто зручності, а економічної доцільності та конкурентоспроможності на міжнародному ринку.
Ця справа актуалізує давню колізію в українському податковому законодавстві: чи має право фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування отримувати кошти за свої послуги на рахунки у закордонних банках, і, що не менш важливо, як ці кошти мають оподатковуватися — як підприємницький дохід за єдиним податком, чи як іноземний дохід фізичної особи з оподаткуванням ПДФО та військовим збором.
Різниця між цими двома режимами оподаткування колосальна. Для ФОПів третьої групи це різниця між 5% єдиного податку та 1 % воєнного збору і сукупною ставкою 23% (18% ПДФО плюс 5% військового збору). Для підприємців, які заробляють солідні суми в іноземній валюті, такий розрив у ставках означає десятки тисяч гривень податкових зобов’язань щомісяця.
Сьогодні ми детально розберемо правову позицію суду, з’ясуємо, які норми законодавства застосовуються у подібних випадках, і головне — розглянемо, як це рішення впливає на практику ведення зовнішньоекономічної діяльності фізичними особами-підприємцями.
Важливе застереження. Цей епізод подкасту має виключно інформаційно-просвітницький характер і не є індивідуальною юридичною консультацією чи закликом до конкретних дій. Кожна підприємницька ситуація є унікальною і потребує врахування специфічних обставин і деталей. Перш ніж застосовувати будь-які правові позиції у власній діяльності, рекомендую проконсультуватися з професійним юристом або адвокатом, який врахує індивідуальні обставини вашої справи та надасть персоналізовану правову допомогу.
Фабула справи
Перш ніж заглибитись у правовий аналіз, розберемо суть конфлікту та фактичні обставини справи, яка дійшла до суду.
На початку листопада 2023 року фізична особа-підприємець звернулася до Державної податкової служби України із запитом про надання індивідуальної податкової консультації. У цьому запиті підприємець поставив три чіткі питання, які стосувалися можливості використання закордонних рахунків у своїй діяльності.
По-перше, він намагався з’ясувати, чи мають право фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку відкривати рахунки у фінансових установах інших країн для отримання доходу від підприємницької діяльності за договорами з нерезидентами.
По-друге, підприємця цікавило, чи вважаються кошти, отримані на закордонний рахунок за надання послуг нерезидентам, доходом у рамках підприємницької діяльності відповідно до пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України.
І по-третє, він запитував, чи підлягають такі доходи оподаткуванню єдиним податком, якщо вони отримані на рахунки у закордонних фінансових установах.
13 листопада 2023 року податковий орган надав відповідь у формі індивідуальної податкової консультації № 4080/ІПК/99-00-24-03-03-06. Проте ця консультація, на думку підприємця, містила некоректне тлумачення норм податкового законодавства та не давала чітких відповідей на поставлені питання.
Замість того, щоб надати однозначне тлумачення щодо права ФОПів використовувати закордонні рахунки саме для цілей підприємницької діяльності, податкова обмежилася загальним твердженням, що “чинним законодавством не заборонено фізичним особам-резидентам відкривати рахунки у фінансових установах інших країн”. Тобто, відповідь стосувалася фізичних осіб загалом, а не фізичних осіб-підприємців як суб’єктів господарювання.
Більш того, у своїй консультації податкова висловила позицію, що якщо ФОП відкриває рахунок в іноземному банку як фізична особа-громадянин, а не для підприємницької діяльності, і на такий рахунок надходять кошти за надані послуги в межах підприємницької діяльності, то ці кошти не включаються до доходу ФОПа як платника єдиного податку. Натомість, за твердженням податкового органу, такі доходи мають оподатковуватися за правилами, встановленими для фізичних осіб – тобто, включатися до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід та оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
Така позиція податкового органу, фактично, призводила до суттєвого підвищення податкового навантаження на підприємців, які працюють з іноземними контрагентами. Замість 5% єдиного податку для ФОПів третьої групи, їм довелося б сплачувати 18% ПДФО та 5% військового збору (на момент розгляду справи ставка військового збору становила 1,5%).
Не погоджуючись із такою інтерпретацією законодавства, підприємець звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про скасування індивідуальної податкової консультації.
Представник податкової служби, звісно, заперечував проти задоволення позову, стверджуючи, що індивідуальна податкова консультація надана з урахуванням чинного законодавства, а доводи позивача є помилковими.
Проте суд, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства, прийшов до висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація дійсно суперечить змісту норм, які регулюють оподаткування доходів, отримуваних фізичними особами-підприємцями від нерезидентів.
У своєму рішенні від 29 січня 2025 року суд наголосив, що податковим органом взагалі не було надано відповіді на перше питання про наявність права саме у фізичної особи-підприємця на єдиному податку відкривати рахунки у закордонних банках для отримання доходу від підприємницької діяльності. Решта консультації містила лише опосередковані та неповні висновки щодо ФОПів.
Саме ці обставини стали підставою для задоволення позову та скасування індивідуальної податкової консультації.
Тепер розглянемо, яке правове обґрунтування надав суд своєму рішенню та які практичні наслідки воно має для підприємницької спільноти в Україні.
Правовий аналіз судового рішення
Ключовим елементом цієї справи є ґрунтовний правовий аналіз, який здійснив Київський окружний адміністративний суд в особі судді Кочанової Поліни Валеріївни при розгляді позову.
Передусім суд звернув увагу на принципову неспівмірність запитань, поставлених платником податків, та відповідей, наданих податковим органом. На питання про права саме фізичної особи-підприємця на єдиному податку відкривати закордонні рахунки для підприємницької діяльності, податкова надала загальну відповідь щодо фізичних осіб-резидентів, уникаючи конкретики щодо підприємницького статусу.
У своєму аналізі суд ретельно дослідив нормативно-правову базу, на яку посилався податковий орган у оскаржуваній консультації. Зокрема, було проаналізовано положення Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Закону України “Про валюту і валютні операції”, а також Податкового кодексу України.
Особливу увагу суд приділив статті 2 Закону “Про валюту і валютні операції”, яка закріплює принцип свободи здійснення валютних операцій. Цей принцип передбачає право фізичних та юридичних осіб-резидентів укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній чи іноземній валюті, включаючи право відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.
Також суд звернувся до статті 4 цього ж Закону, яка прямо вказує, що резиденти мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції з урахуванням обмежень, визначених законодавством.
Суттєвим недоліком оскаржуваної податкової консультації, за висновком суду, було те, що в ній не було надано чіткої відповіді щодо права відкриття фізичною особою-підприємцем рахунку в іноземних банках саме для цілей здійснення підприємницької діяльності. Внаслідок цього відповіді на наступні, пов’язані з цим питання, ґрунтувалися на хибному сприйнятті податковою положень діючого законодавства.
Суд також проаналізував норми Податкового кодексу України, зокрема статтю 292, яка визначає дохід платника єдиного податку. Відповідно до пункту 292.1 цієї статті, доходом для фізичної особи-підприємця є дохід, отриманий протягом податкового періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). При цьому закон не містить застережень щодо місця отримання такого доходу чи розташування банківського рахунку.
Важливо зазначити, що суд спростував позицію податкової щодо перекваліфікації доходів, отриманих на закордонні рахунки, на іноземні доходи фізичної особи. Суд наголосив, що в податковій консультації не було надано належної оцінки щодо оподаткування єдиним податком доходів, отриманих з джерел за межами України на рахунки фінансових установ за межами України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що надана індивідуальна податкова консультація суперечить змісту норм, які регулюють оподаткування доходів, що отримуються фізичними особами-підприємцями від нерезидентів.
Юридична позиція суду ґрунтується на комплексному тлумаченні положень валютного та податкового законодавства. Законодавець не встановлює обмежень щодо місцезнаходження рахунків, на які ФОП має право отримувати доходи від своєї підприємницької діяльності. Єдиною умовою для включення коштів до складу доходу платника єдиного податку є отримання їх у рамках здійснення підприємницької діяльності.
З точки зору правової визначеності, рішення суду встановлює чіткі орієнтири для підприємців: законодавство України не забороняє фізичним особам-підприємцям використовувати іноземні рахунки для отримання доходів від підприємницької діяльності, і такі доходи мають оподатковуватись відповідно до обраної системи оподаткування, а не перекваліфіковуватись на іноземні доходи фізичної особи.
Практичні наслідки рішення для бізнесу
Рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/46060/23 має колосальне практичне значення для тисяч українських підприємців, які працюють з іноземними контрагентами. Розглянемо детально, що саме воно означає для бізнесу та які перспективи відкриває.
Насамперед, це рішення підтверджує право фізичних осіб-підприємців на єдиному податку відкривати рахунки в закордонних банках та отримувати на них кошти від своєї підприємницької діяльності, не змінюючи при цьому податкового режиму. Тобто, кошти, отримані на такі рахунки, вважаються доходом ФОПа та оподатковуються за ставками єдиного податку, а не за ставками ПДФО та військового збору.
Різниця у податковому навантаженні є суттєвою.
Крім фінансової вигоди, відкриття зарубіжних рахунків дає підприємцям більшу гнучкість у побудові бізнес-процесів, адже вони можуть:
- Відкривати рахунки в країнах, де знаходяться їхні основні клієнти, що спрощує отримання оплати та знижує комісії за міжнародні перекази.
- Диверсифікувати свої фінансові активи, не обмежуючись лише українською банківською системою, що особливо актуально в умовах воєнного стану.
- Уникнути подвійної конвертації валюти (іноземна валюта → гривня → іноземна валюта) при здійсненні розрахунків із закордонними підрядниками чи постачальниками.
Водночас, це рішення не означає повної свободи дій без дотримання встановлених законом обмежень. Підприємцям необхідно пам’ятати про валютний нагляд і обов’язкове декларування закордонних рахунків відповідно до вимог податкового законодавства.
Зокрема, ФОПи на єдиному податку зобов’язані вести облік доходів у книзі обліку доходів, незалежно від місця їх отримання. При цьому, дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним курсом НБУ на дату отримання такого доходу.
Для коректного відображення в обліку доходів, отриманих на закордонні рахунки, підприємцям рекомендовано зберігати всю документацію, пов’язану з наданням послуг нерезидентам: договори, інвойси, банківські виписки тощо. Це дозволить підтвердити, що отримані кошти є саме доходом від підприємницької діяльності, а не іншими надходженнями.
Варто також зазначити, що рішення суду не стосується питання внесення коштів з іноземних рахунків на рахунки в Україні. Підприємці все ще зобов’язані дотримуватися вимог валютного законодавства при здійсненні таких переказів.
Окремо слід наголосити на специфіці застосування даного судового рішення. Воно стосується лише конкретної індивідуальної податкової консультації. І варто пам’ятати, що це лише рішення суду першої інстанції. Тобто, інші подібні консультації податкових органів не скасовуються автоматично. Проте це рішення створює важливу юридичну базу для оскарження аналогічних консультацій та рішень контролюючих органів.
Для бізнес-спільноти в цілому, особливо для ІТ-галузі, креативних індустрій та інших експортерів послуг, це рішення є сигналом поступової лібералізації валютного регулювання та підходів до оподаткування міжнародної діяльності. Воно сприяє конкурентоспроможності українських підприємців на глобальному ринку та відкриває нові можливості для розвитку міжнародного бізнесу.
Ширший контекст проблеми
Рішення Київського окружного адміністративного суду слід розглядати не лише як окремий випадок захисту прав підприємця, а й у ширшому контексті глобалізації економіки та еволюції українського валютного і податкового законодавства.
Історично валютне регулювання в Україні було досить суворим, з численними обмеженнями щодо валютних операцій та обов’язковою репатріацією валютної виручки. Це суттєво ускладнювало інтеграцію українських підприємців у світову економіку, особливо у сфері послуг, де фізичне переміщення товару через кордон відсутнє. Однак протягом останніх років спостерігається поступова лібералізація валютного законодавства, важливою віхою якої стало прийняття у 2018 році Закону України “Про валюту і валютні операції”.
Цей закон закріпив принцип свободи здійснення валютних операцій, декларуючи, що валютні обмеження можуть запроваджуватися лише для забезпечення стабільності фінансової системи та рівноваги платіжного балансу. Проте практика правозастосування нерідко відставала від задекларованих принципів, особливо в контексті податкової політики.
Розглянута судова справа яскраво ілюструє цю колізію. Фактично, податковий орган намагався через індивідуальну податкову консультацію запровадити додаткові обмеження для фізичних осіб-підприємців, не передбачені прямо законодавством. Такий підхід суперечить не лише букві закону, але й духу валютної лібералізації, що поступово запроваджується в Україні.
У глобальному контексті можливість безперешкодного отримання коштів від іноземних контрагентів є необхідною умовою для конкурентоспроможності малого та середнього бізнесу. У багатьох розвинених країнах підприємці мають право відкривати рахунки в будь-яких юрисдикціях та використовувати їх для ведення бізнесу, з урахуванням вимог щодо звітності та протидії відмиванню коштів. Обмеження ж цього права створює штучні бар’єри для міжнародної торгівлі.
Світовий досвід демонструє, що надмірні обмеження не стільки захищають національну економіку, скільки призводять до тінізації валютних потоків та виведення бізнесу в інші юрисдикції. Натомість, прозорі правила гри та помірне оподаткування заохочують підприємців дотримуватися законодавства та добровільно декларувати свої доходи.
Особливої гостроти це питання набуває в контексті воєнного стану в Україні. З одного боку, держава потребує додаткових податкових надходжень для фінансування оборони, що створює спокусу посилити фіскальний тиск. З іншого боку, економіка потребує підтримки та стимулювання, особливо в секторі послуг, який забезпечує валютні надходження без значних капіталовкладень.
Цікаво також прослідкувати зв’язок цієї справи з євроінтеграційними процесами. Угода про асоціацію між Україною та ЄС передбачає поступову гармонізацію законодавства, зокрема у сфері руху капіталу та платежів. Рішення суду, яке захищає права підприємців на вільний вибір юрисдикції для своїх фінансових операцій, цілком відповідає духу європейської економічної інтеграції.
Водночас, необхідно враховувати баланс між лібералізацією та забезпеченням податкової дисципліни. Спрощення валютних операцій не повинно призводити до ухилення від оподаткування чи до виведення капіталу в офшорні юрисдикції. Саме тому важливим є чітке визначення правил гри та їх однакове застосування для всіх учасників ринку.
Отже, рішення суду не лише захищає права конкретного підприємця, а й сприяє формуванню більш прозорого та прогнозованого правового середовища для ведення зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Це, своєю чергою, має позитивно вплинути на інвестиційний клімат та позиції України в міжнародних рейтингах легкості ведення бізнесу.
Підсумки та висновки
Підбиваючи підсумки нашого сьогоднішнього юридичного аналізу, хочу акцентувати увагу на ключових моментах розглянутого судового рішення та його впливу на підприємницьку діяльність в Україні.
Рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/46060/23 створило важливий приклад позиції суду, який встановлює, що фізичні особи-підприємці на спрощеній системі оподаткування мають право відкривати рахунки в закордонних банках та отримувати на них кошти за надані послуги нерезидентам в рамках своєї підприємницької діяльності. При цьому такі доходи підлягають оподаткуванню за правилами спрощеної системи.
Суд чітко вказав на відсутність у податковому та валютному законодавстві України норм, які б забороняли ФОПам отримувати доходи від підприємницької діяльності на закордонні рахунки. Таким чином, спроба податкових органів через індивідуальну податкову консультацію запровадити обмеження, не передбачені законом, була визнана неправомірною.
Це рішення має особливе значення для представників тих галузей, які активно працюють на міжнародних ринках: ІТ-індустрії, креативних індустрій, консалтингу, маркетингових та перекладацьких послуг тощо. Фактично, суд визнав економічну реальність глобалізованої економіки, де географічні кордони все менше впливають на бізнес-процеси, особливо в сфері послуг.
Економічний ефект від цього рішення для підприємців є суттєвим – різниця між ставкою єдиного податку (5% для третьої групи) та сукупною ставкою ПДФО і військового збору (23%) визначає значну економію коштів, які можуть бути реінвестовані в розвиток бізнесу.
У ширшому контексті, це судове рішення є кроком до формування більш прогресивного бізнес-середовища в Україні, яке відповідає світовим тенденціям лібералізації валютного регулювання та створює умови для інтеграції українських підприємців у глобальну економіку.
Попри те, що рішення стосується конкретного випадку та конкретної індивідуальної податкової консультації, воно формує базу для подальших підходів, що можуть використовувати інші підприємці при взаємодії з податковими органами.
На сьогодні це все. Слава Україні, слава Збройним Силам України.