Поговоримо про спроби адміністрації Трампа перетворити міжнародну допомогу Україні, надану на безповоротній основі, на якийсь борг, який нібито має бути повернутий через природні ресурси.
Ситуація розгорнулася наступним чином. За часів президентства Байдена Сполучені Штати надали Україні допомогу в розмірі приблизно 120 мільярдів доларів. Ця допомога була оформлена як грант – тобто безповоротна допомога, яка не передбачає повернення. Однак з приходом адміністрації Трампа раптом з’являється нова інтерпретація – виявляється, це вже не 120, а 350-500 мільярдів, і це вже не допомога, а борг, який має бути повернутий через українські природні ресурси.
Що ж, це нагадує мені ту ситуацію, коли товариш пригощає тебе кавою, а через рік він приходить і каже: “Пам’ятаєш, ти винен мені п’ять кавників і ще й холодильник”. Такий підхід викликав би сміх, якби не стосувався міждержавних відносин та мільярдів доларів.
Чесно кажучи, як людині з юридичною освітою, мені навіть цікаво розібратися у цьому казусі – наскільки така позиція може бути юридично обґрунтованою і чим вона може загрожувати Україні. І сьогодні я хочу поділитися з вами своїми думками як адвокат, який має достатньо правових знань, щоб оцінити ситуацію з професійної точки зору.
Очевидно, що йдеться не просто про зміну риторики, а про спробу фундаментального перегляду міждержавних домовленостей, що має серйозні юридичні наслідки. І це стосується не лише України, а й усієї системи міжнародних відносин. Адже якщо така практика стане прийнятною, то будь-яка зміна уряду в будь-якій країні може привести до хаосу в міжнародних зобов’язаннях.
Юридична природа міжнародної допомоги
Давайте розберемося з юридичної точки зору, чому такий підхід є юридично неспроможним. Для початку – елементарні дефініції. У міжнародному праві існує чітке розмежування між грантами, позиками, кредитами та інвестиціями.
Грант – це безповоротна допомога, яка надається без умови повернення. Позика і кредит передбачають повернення основної суми та, зазвичай, відсотків. Інвестиція ж – це вкладення коштів з метою отримання прибутку.
Коли адміністрація Байдена надавала Україні допомогу, всі документи були оформлені саме як грантова допомога. Це означає, що юридично це були кошти, надані на безповоротній основі. І ця форма допомоги має важливу правову особливість – вона не створює боргових зобов’язань для країни-реципієнта.
До речі, в міжнародному праві діє фундаментальний принцип pacta sunt servanda – договори мають виконуватися. І зміна адміністрації жодним чином не впливає на міжнародні зобов’язання держави. Умови не можуть бути змінені в односторонньому порядку просто тому, що президент змінився.
Це подібно до ситуації, коли нового директора підприємства обрали, а він каже: “Знаєте, всі попередні контракти мені не подобаються, давайте їх переглянемо заднім числом”. У корпоративному праві такий підхід призвів би до негайного судового розгляду, і позиція нового директора була б визнана юридично нікчемною.
Більше того, принцип добросовісності (bona fide), який є наріжним каменем міжнародного права, вимагає, щоб сторони дотримувалися взятих на себе зобов’язань і не намагалися довільно змінювати їх умови. Спроба перекваліфікувати грант у борг є прямим порушенням цього принципу.
Також варто звернути увагу на те, що між Україною та США існує ціла низка договорів, меморандумів та інших документів, які регламентують надання допомоги. І в жодному з них немає положень, які б дозволяли американській стороні в односторонньому порядку змінювати характер цієї допомоги. Це важливо розуміти, адже будь-які претензії мають бути підкріплені документально, а не базуватися на заявах політиків.
Я завжди кажу своїм клієнтам: “Покажіть мені документ”. Якщо немає документа, значить, немає підстав для претензій. І в даному випадку документів, які б підтверджували борговий характер американської допомоги, наразі просто не існує.
Історичні прецеденти та безпрецедентність поточної ситуації
Що цікаво – в історії міжнародних відносин США подібних прецедентів просто не існує. Давайте згадаємо План Маршалла після Другої світової війни. Це була масштабна програма допомоги європейським країнам, яка чітко розділяла кошти на грантові й кредитні, і ніколи – підкреслюю, ніколи – американська сторона не намагалася заднім числом перекваліфікувати грантову допомогу як кредит.
План Маршалла є чудовим прикладом того, як правильно структурувати міжнародну допомогу з юридичної точки зору. Там були чітко прописані умови, механізми надання коштів, контролю за їх використанням і, що важливо, наслідки для сторін. І ці умови залишалися незмінними навіть при зміні адміністрацій у США.
Аналогічно, якщо ми подивимося на програми допомоги країнам, що розвиваються, через USAID, то знову ж таки побачимо чітке розмежування грантів і кредитів, і жодних спроб змінити ці умови заднім числом. Те саме стосується і військової допомоги, яку США надавали різним країнам за програмою Foreign Military Financing.
У цьому контексті транзакційний підхід Трампа, коли міжнародна допомога розглядається виключно як бізнес-інвестиція з очікуваним поверненням, є безпрецедентним у дипломатичному та правовому полі. Ми бачимо формування своєрідної “доктрини Трампа”, яка розглядає міжнародні відносини через призму комерційних угод, де все має свою ціну і все має приносити прибуток.
Це радикально відрізняється від підходів інших країн-донорів. Якщо порівняти з Європейським Союзом, який є одним з найбільших донорів у світі, то там навіть не виникає питання про “повернення” наданої допомоги. Європейські програми допомоги базуються на принципах солідарності, взаємної підтримки і розвитку, а не на ідеї отримання прямої фінансової вигоди.
Так само Японія, яка має потужні програми міжнародної допомоги, ніколи не намагалася перетворити свої гранти на боргові зобов’язання. І Канада, яка активно підтримує різні країни, в тому числі й Україну.
З юридичної точки зору позиція США має кілька фундаментальних дефектів. По-перше, це неправомірність односторонньої зміни умов міжнародних домовленостей. У міжнародному праві будь-які зміни мають бути узгоджені всіма сторонами договору. Одностороння зміна – це порушення базових принципів міжнародного права.
По-друге, спостерігаємо відверту маніпуляцію сумами. Звідки взялася цифра в 350-500 мільярдів, якщо реальна допомога складала близько 120 мільярдів? І навіть якщо припустити, що це якісь “корегуючі” розрахунки, то вони мають бути документально підтверджені, а не виникати з повітря.
І по-третє, ігнорування форми правовідносин. Неможливо просто так взяти і сказати: “Те, що було грантом, тепер є боргом”. Це все одно, що я сьогодні подарую вам годинник, а завтра прийду і скажу: “Знаєте, я передумав, це був не подарунок, а оренда, тож платіть мені щомісяця за користування”.
Тому з точки зору міжнародного права позиція Трампа є не просто слабкою – вона є юридично неспроможною. Однак має місце суто в позиції сили.
Міжнародно-правові механізми, що унеможливлюють зміну умов міждержавних домовленостей
А тепер давайте заглибимося в більш серйозні юридичні аспекти. В міжнародному праві існують чіткі механізми, які регулюють, як можуть змінюватися домовленості між державами. І вони всі говорять не на користь позиції адміністрації Трампа.
Ключовим документом тут є Віденська конвенція про право міжнародних договорів – своєрідна “конституція” міжнародних угод. Статті 39-41 цієї Конвенції чітко регламентують процедуру зміни міжнародних договорів. І там прямо зазначено, що зміна договору можлива лише за згодою всіх його сторін. Жодних “односторонніх перекваліфікацій” міжнародне право просто не допускає.
Це як у звичайному договорі оренди – ви не можете просто взяти і змінити умови без згоди іншої сторони. А тепер уявіть масштаб – це ж не квартира, це міждержавні відносини, які стосуються мільярдів доларів і мільйонів людей!
Є також дуже цікава доктрина в міжнародному праві, яка називається estoppel – заборона суперечливої поведінки. Суть її проста: якщо держава офіційно заявила про свою позицію або здійснила певні дії, вона не може пізніше заперечувати цю позицію або стверджувати протилежне. Це щось на кшталт “ви не можете смикати за мотузку з обох боків і очікувати, що вона лишиться цілою”.
Якщо Сполучені Штати офіційно надали Україні допомогу як грант, то згідно з доктриною estoppel, вони не можуть пізніше стверджувати, що це був кредит або інвестиція. Це було б класичним прикладом суперечливої поведінки, яка не допускається в міжнародному праві.
Особливо цікавим є питання зміни політичної адміністрації. Міжнародне право однозначно вказує, що зміна уряду або глави держави не впливає на міжнародні зобов’язання країни. Це базовий принцип міжнародного права – держава залишається суб’єктом міжнародного права незалежно від зміни її внутрішнього політичного керівництва.
Я часто пояснюю це своїм клієнтам на прикладі підприємства. Якщо у вас змінився генеральний директор, це не означає, що всі договори, укладені попереднім керівником, втрачають силу. Компанія як юридична особа продовжує нести відповідальність за своїми зобов’язаннями. Так само й держава.
Більше того, в міжнародному праві діє принцип – прецедент має обов’язкову силу. Це означає, що попередні зобов’язання держави, її усталена практика в певних питаннях створюють зобов’язуючий ефект на майбутнє. Якщо США протягом десятиліть дотримувалися практики чіткого розмежування грантів і кредитів, то різка зміна цього підходу суперечить принципу правової визначеності.
З точки зору юриспруденції, аргументація щодо трансформації гранту в борг без попередньої домовленості сторін не просто слабка – вона юридично неспроможна. Це все одно, що намагатися стверджувати, що чорне – це біле. У будь-якому міжнародному арбітражі така позиція була б відхилена як така, що не має правової основи.
Знаєте, це навіть кумедно з професійної точки зору. В моїй адвокатській практиці я б ніколи не взявся обґрунтовувати подібну позицію в суді, бо це суперечить базовим принципам права. Це як приходити до суду з аргументом: “Так, у договорі написано одне, але ми думаємо зовсім інше”. З таким підходом можна хіба що насмішити суддю, але аж ніяк не виграти справу.
Аналіз питання з точки зору суверенних прав України
Тепер давайте розглянемо ситуацію з іншого боку – з точки зору суверенних прав України.
Навіть якби ми гіпотетично уявили, що десь у паралельному всесвіті США справді надали Україні кошти як кредит (хоча ми вже з’ясували, що це не так), то навіть тоді вимога “повернути” їх через природні ресурси суперечила б міжнародному праву. І ось чому.
У міжнародному праві існує доктрина постійного суверенітету над природними ресурсами, яка належить до категорії імперативних норм, від яких неможливо відступити за жодних обставин. Ця доктрина встановлює невід’ємне право держави самостійно розпоряджатися своїми природними ресурсами.
Цей принцип знайшов своє закріплення в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1803 (XVII) “Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами”. Цей документ чітко встановлює, що право народів і націй на постійний суверенітет над своїми природними багатствами та ресурсами має здійснюватися в інтересах їхнього національного розвитку та добробуту їхнього населення.
Фактично, це означає, що жодна держава не може примусити іншу державу до відчуження своїх природних ресурсів. Будь-які угоди щодо видобутку корисних копалин, концесії, спільні підприємства тощо мають базуватися на добровільній згоді держави та відповідати її національним інтересам.
У юриспруденції є чудовий принцип – nullum debitum sine probatione – немає боргу без доказів. Якщо США стверджують, що Україна має борг, вони повинні надати юридичні документи, які це підтверджують. Тобто кредитні угоди, векселі, облігації – щось, що свідчить про наявність боргових зобов’язань.
Але таких документів просто не існує, бо допомога була надана як грант. І тут ми маємо справу з класичним випадком, коли одна сторона намагається створити борг з повітря, а потім ще й вимагати його погашення чужими активами. З точки зору права – це абсурд.
Навіть у звичайних цивільних справах, якщо ви стверджуєте, що вам хтось винен гроші, а боргової розписки немає, свідків немає, договору немає – суд вам відмовить. У міжнародному праві діють ті самі принципи, але в набагато суворішій формі.
Висновки
Підсумовуючи наш юридичний аналіз, варто зазначити, що спроба адміністрації Трампа перекваліфікувати грантову допомогу в борг і вимагати його повернення через природні ресурси не має під собою жодних правових підстав. І тут логічно виникає питання: а чому взагалі виникла така ситуація?
Дивлячись на розвиток подій, важко не помітити певні тенденції. Схоже, що адміністрація Трампа вирішила перевизначити свої зовнішньополітичні пріоритети, зокрема, налагодити бізнес-відносини з росією путіна. І для цього потрібне обґрунтування, чому раптом США відвертаються від України, яку ще нещодавно підтримували.
Створення наративу про “невдячних українців”, які “не хочуть повертати борги”, є зручним інструментом для внутрішнього американського електорату. Це дозволяє пояснити різку зміну політики не реальними геополітичними інтересами, а начебто недобросовісною поведінкою України.
Такий підхід демонструє дуже небезпечну тенденцію – використання міжнародного права як інструменту політичного маніпулювання. Коли правові норми і принципи підлаштовуються під тимчасові політичні інтереси, це підриває саму основу міжнародного порядку.
Мені як юристу особливо прикро спостерігати за такою зневагою до фундаментальних принципів права. Це все одно, що грати в шахи, але довільно змінювати правила посеред гри. Така поведінка руйнує довіру і передбачуваність у міжнародних відносинах.
Для міжнародної спільноти подібні дії США створюють небезпечний прецедент. Якщо найпотужніша держава світу може просто ігнорувати принципи pacta sunt servanda, estoppel та інші базові норми міжнародного права, то що говорити про інші країни?
Україна в цій ситуації має триматися чіткої правової позиції: грантова допомога не є боргом, і жодних юридичних підстав для її повернення не існує. Більше того, суверенітет над природними ресурсами є невід’ємним правом України, яке гарантоване і міжнародним правом, і Конституцією України.