Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами грошових зобов’язань передбачені приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Норми статей 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та норми Закону України «Про віповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не поширюються на грошові правовідносини фізичних осіб, відповідно, до останніх може бути застосовано лише положення статтей 549-552, 611, 625 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“   зазначено в преамбулах вищезгаданих нормативних актів, Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“  від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 встановлено, що норми вищезгаданого закону не поширюються на фізичних осіб.

Окремо, підсумовуючи наведене в попередній статті зауважуємо, що за умов наявності між сторонами грошових зобов’язань, які однією зі сторін було порушено, застосовуються правові наслідки порушення грошових зобов’язань.

Проте, правові наслідки порушення грошових зобов’язань не завжди настають у формі відповідальності, іноді, правова природа останніх може бути визначена як відшкодування втрат від знецінення грошових коштів, відповідно, доцільніше даний розділ іменувати саме як правові наслідки порушення грошових зобов’язань.

Відповідно до п. 1.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 року № 14 (надалі — «Постанова») встановлено, що відповідно до приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» правовими наслідками порушення грошового зобов’язання є обов’язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку, інфляційні нарахування та відсотки річних від простроченої суми основного боргу.

Проте, слід зауважити, що судова практика застосування даних положень досить складна.

Відтак, якщо щодо обов’язку щодо сплати суми заборгованості все однозначно, то стосовно застосування правових наслідків прострочення існує ряд суперечностей.

 Стягнення  неустойки (штрафу, пені) за порушення грошових зобов‘язань

 За загальним правилом поряд зі стягненням суми основного боргу стягується також неустойка, яка встановлена чинним законодавством або застережена договором. Розмір неустойки визначається в розмірі не вищому ніж подвійна облікова ставка НБУ. Проте, слід зауважити, що дані норми поширюються лише на грошові зобов’язання юридичних осіб. Відтак, обмеження щодо застосування пені в розмірі, який є вищим за подвійну облікову ставку НБУ не поширюється на фізичних осіб.

В Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 встановлено, що приписами частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не може включати у договори умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

Слід звернути увагу й на те, що «за замовчуванням» пеня не нараховується, вона може бути або ж встановлена умовами договору або бути прямим наслідком застосування норм чинного законодавства.

За своєю правовою природою остання має подвійний характер. До моменту порушення господарського зобов’язання пеня відіграє роль забезпечення виконання зобов’язання, а в разі його невиконання виступає в якості санкції.

Пеня та інші нарахування у зв’язку з порушенням грошових зобов’язань визначаються у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір. Розрахунок відповідної суми має бути доданий до позову. При цьому, інша сторона не позбавлена права здійснювати контррозрахунок.

Відповідно до положень 1.4. Постанови вимоги про сплату пені та інших нарахувань за своєю правовою природою не є основним зобов’язанням, отже, не можуть бути зараховані як зустрічні.

Пеня як вид неустойки за порушення грошових зобов’язань застосовується з урахуванням строків, які вказані в статті 232 Господарського кодексу України.

«Даним положеннями визначено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконане.  Законом або укладеним сторонами договором може бути встановлено більшу або меншу тривалість даного періоду, перебіг починається з дня, наступного за останнім днем у який зобов’язання мало бути виконане і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін« – п. 2.6. Постанови.

Також, до особливостей нарахування пені відносять неможливість нарахування відсотків на її суму, пряму заборону щодо визначення останньої в твердій сумі та можливість застосування пені разом з іншими видами відповідальності.

До пені як особливого виду відповідальності встановлюється позовна давність тривалістю 1 рік – пункт 1 частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи норми законодавства щодо застосування штрафу за порушення грошових зобов’язань, визначаємо, що в законодавстві відсутні норми щодо штрафу за порушення грошових зобов’язань, проте це не означає, що відсутності прямих заборон щодо його застосовування останній не можливо обумовити в договорі.

Також, особа має право застерегти в договорі як штраф так і пеню одночасно, відповідно, вказане не є подвійною відповідальністю, а лише визначається як неустойка, яка визначена в різних формах. Відтак, правова природа неустойки, яка виражається у вигляді штрафу і пені буде вірно визначена, відсутні будь-які правові підстави вважати, що управнена сторона зловживає.

Стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу за порушення грошових зобов‘язань

«Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а  є способом захисту майнового права та інтересу«п. 3.1. Постанови.

Останні здійснюються за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а отримані результати обраховуються за весь період прострочення грошового зобов’язання.

Для здійснення правильного розрахунку слід керуватись положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р., інформаційно-пошуковими системами «Законодавство» і «Ліга».

На інфляційні втрати теж не нараховуються відсотки, забороняється задоволення зустрічних вимог, які пов’язані з нарахуванням  інфляційних втрат, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції встановлена загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Інфляційні втрати не нараховуються на заборгованість в іноземній валюті. З огляду на те, що інфляційні втрати не є відповідальністю стаття 232 Господарського кодексу України до них не застосовується.

Стягнення відсотків річних від простроченої суми за порушення грошових зобов‘язань

«Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора« – п. 4.1. Постанови.

Розмір відсотків річних може бути збільшено сторонами, до вимог про стягнення сум відсотків, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність.

«Обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних, якщо: повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов’язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов’язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України)« – п. 5.2. Постанови.

Звертаємо особливу увагу на те, що стягнення відсотків річних слід відрізняти від стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, які визначені статтею 536 Цивільного кодексу України.

«Відтак, стягнення відсотків річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов’язання і способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Відсотки, зазначені у статті 536 ЦК України це плата за користування чужими коштами – п. 6. Постанови.

«Якщо договором або чинним законодавством не встановлено розміру відсотків за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за в разі порушення боржником грошового зобов’язання« – п. 6.3. Постанови.

Світлана Рудюк, юрист ЮФ «Діспекто лігал»

Окремі питання виконання грошових зобов’язань. Частина друга
Ваш юрист